Автор книги Микола Сухомозський, модератор Світлана Привалова, заступник голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.

Володимир Хавкін, Соня Терк-Делоне, Ксенія Бельмас, Володимир Липський... Ці люди з невідомими химерними прізвищами далекі одне від одного в часі та відстані, але сплетені українським корінням. Вони народилися на нашій землі, а прославилися далеко за її межами. Відомі в усьому світі імена, нині, на жаль, нічого не кажуть пересічному українцю. Ксенія Бельмас, наприклад, була примадонною французької «Гранд-Опера». А Володимир Липський — єдиний ботанік у світі, ім’ям якого названо 54 види рослин, що входять до флористичних зібрань багатьох країн. Епідеміолог Володимир Хавкін першим у світі створив протихолерну та протичумну вакцини... Перелік може бути нескінченним.

У Книжковому клубі Верховної Ради «Саміт з книгою» презентували довідник «(Не) відомі українці, які змінили історію». Це три десятки розповідей про наших унікальних земляків. Їхні досягнення в усіх сферах, від культури до точних технічних наук, вплинули на формування світових тенденцій. Книга побачила світ завдяки видавництву «Саміт-Книга».

Ці історії почали публікувати в форматі спецпроекту на «Йод.Media». «(Не) відомі українці» існує на цьому майданчику вже довгий час і згортати його наміру не мають. Головний редактор сайту Ганна Мамонова каже, що в такий спосіб разом із однодумцями намагається дати голос тим нашим видатним краянам, які через різні обставини, насамперед політичні, змушені були покинути Україну. Радянським катком їх прізвища стерли з пам’яті співвітчизників. А нині їх уже й серед живих немає, тож самі свою історію розказати не можуть. У світі їх згадують як бразильських письменників, американських науковців, німецьких лікарів. А проект допомагає повернути ці імена в український простір та історію, наголосила Г. Мамонова. Презентуючи «(Не) відомих українців», вона звернулася до нашої новітньої історії: «Війна, агресія, обмеження свободи думки та слова тільки знищують науку та культуру, виснажують увесь світ і наш український народ. Наш комплекс меншовартості залишається актуальним уже тридцять років попри всі поступи. Одна з його причини, на мою думку, — відсутність фундаменту, на який можна спертися. Відсутність історій успіху про те, як українці прославилися в світі. А наші герої — це саме такі люди. Вони змінили світ у кращому сенсі».

Заступник голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики та одна з ініціаторів парламентського Книжкового клубу Євгенія Кравчук так оцінила видання про невідомих відомих українців: «ХХІ століття — Інтернет, блоги, Вікіпедія. Величезна кількість інформації, але, виявляється, бувають білі плями і в ХХІ столітті. Такі книжки ці плями можуть заповнити новими героями. Україна дуже їх потребує. Після розвалу Радянського Союзу і після декомунізації ми маємо вакуум. А такі люди можуть і мають об’єднати наше суспільство. У шкільні роки я завжди ходила на олімпіади з історії і думала, що знаю її. Глянула на прізвища, а вони мені невідомі.

Вважаю, що ця книга передусім для молоді. І всі депутати мають її прочитати — це точно».

Спецпроект на сайті ведеться силами дослідника-енциклопедиста Миколи Сухомозського. Але з самого початку було очевидним, що накопичений матеріал варто подати і друкованим накладом. «(Не) відомих українців» журналіст Микола Сухомозський видав у співавторстві з дружиною Надією Аврамчук, яка за фахом є істориком. Саме їй колись давно однокурсник розповів цікавинку: дізнався, що серед почесних громадян венесуельського міста Маракаї є українець. Це було на початку 2000-х. Більше про цей факт тоді подружжю не вдалося знайти нічого, адже працювали здебільшого в архівах, а не за моніторами комп’ютерів. Натомість знайшли українця — автора терміна «палеоазійські народи». «І відтоді воно й почалося, — каже М. Сухомозський. — І почалося шалено. Дружина заходить о пів на дванадцяту. Кажу їй, що вже йду спати. Тоді о пів на першу. Тоді о другій вже стане наді мною і не відходить. Доведеться покидати все. То лежу біля неї і чекаю, мені й спати не хочеться. Тільки-но засне, я двері щільно прикрив, і далі працювати. Це все років 15 тривало і вилилося в тисячу персон.

Тому нині для проекту я не стільки пишу історії, як адаптую. Якщо вони виходитимуть раз на тиждень, то вистачить на 20 років. Доведеться жити».

Найчастіше країни у світі впізнають за відомими обличчями, каже програмний директор Центру літературної освіти і традиційний модератор Книжкового клубу Верховної Ради Світлана Привалова. А проект про (не) відомих, вважає вона, допоможе іноземцям ідентифікувати Україну саме через досягнення в науці, літературі та культурі. Поки що, завдяки сприянню Міністерства інформаційної політики, вдалося надрукувати лише тисячу примірників «(Не) відомих українців». Виключно для безплатного поширення. Звісно, висока ймовірність, що ці книги осядуть на книжкових полицях у кабінетах. Але було б добре, якби вони потрапили в бібліотеки (особливо на сході країни) та й до масового читача. «Ми хотіли б, щоб і міністерство, і депутати, і всі охочі, можливо приватний сектор, підтримали друк цих книг», — зазначила Г. Мамонова.

У «Йод.Media» вже заявили про намір записати історії проекту в аудіоформаті для того, щоб про них могла дізнатися і незряча аудиторія. Хоча, якщо чесно, видання з тих, які приємно тримати в руках. За змістом — це довідник, але за формою — яскравий альманах, на якісному папері, з сучасною версткою та оформленням. Ілюстрації — це особлива, 31, історія цієї книги. Хоч світлини, зроблені на світанку минулого тисячоліття, м’яко кажучи, не глянцевої якості. Навіть ті, що добре збереглися. Арт-директорка «Йод.Media» Таша Шварц підійшла до вирішення цього питання дуже творчо — ретельно вивчивши всі фотографії кожного з персонажів, вона створила їхні стилізовані портрети. Усі  — в одному стилі. У них різна історія і різні досягнення, але один спільний знаменник — Україна.

Коментар 

Від Міністерства культури, молоді та спорту Геннадій СЕМЕНЧЕНКО:

— Уряд підтримував і надалі підтримуватиме українське книговидавництво. Зокрема, заступник міністра Ірина Подоляк у своєму інтерв’ю вже сказала про наміри стимулювати видавництво дитячої літератури.

І ви вже, мабуть, знаєте про чудову ініціативу — читати дітям у садочках перед денним сном. Варто зазначити, що «(Не) відомих українців» підтримало ще колишнє Міністерство інформаційної політики. Нині такої структури вже немає, але ця книга все ж змогла побачити світ.

Бліц-інтерв’ю Миколи Сухомозського для «Голосу України»

— Що хочете сказати народним депутатам і почути від них під час цієї зустрічі?

— Якщо очікувати чогось від Верховної Ради, то в мене одна думка. Ми ніяк не можемо поділити з Росією своїх героїв. У них на офіційному рівні вважається руським кожен, хто будь-коли протягом бодай найменшого терміну навчався чи працював на території Росії, творив у них або похований. Хочу донести в стінах Верховної Ради, що потрібно на законодавчому рівні чітко визначити, хто саме вважається українцем. Бо якщо ця книжка, наприклад, про видатних українців потрапить у руки росіянам, то ви побачите, як вони висміюватимуть, що ми присвоїли собі «їхні» імена.

І ще. Ми самі збіднюємо свою історію. От, вважаємо, що першим українським космонавтом був Леонід Каденюк, але на п’ять років раніше полетів Павло Попович, а після нього ще з десяток наших. Так, він летів не на українському кораблі, а на радянському. Але й Каденюк летів на американському.

— Яку літературу читаєте?

— Читати ніколи. Але маю деяку пристрасть. У 14 років купив «Словник юного космонавта». Він мене так захопив, що з тих пір постійно купую і читаю різноманітні енциклопедії, довідники будь-яких напрямів. Навіть з фізики чи математики, хоч дуже далекий від цих наук.

— Що побажаєте нашим читачам?

— Бажаю, щоб серед ваших читачів було якомога більше претендентів для такої книги. Але маємо такі тривожні еміграційні тенденції, що може доведеться вже за кілька років лаятися з європейцями за те, кому належить те чи інше ім’я.