Уявіть собі, що ви прийшли до майстерні чи ресторану і вас обрахували. А коли ви поскаржилися на це, то запропонували спочатку сплатити гроші за те, щоб начальник, наприклад недолугого офіціанта, розглянув вашу скаргу. «Невже таке може бути?» — запитаєте ви. Може, ще й як.

Проте не в майстерні, ресторані чи ще десь, а в кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури — місці, яке має бути взірцем дотримання законності та прав громадян.

А все почалося із звичайної заяви до редакції нашої газети, в якій дописувач просив допомоги з дуже неоднозначними діями одного з адвокатів, які, на нашу думку, тягнули щонайменш на дисциплінарне покарання. Під час чергового засідання за однією з цивільних справ, яка вже декілька років розглядається в районному суді Кропивницького, з’ясувалося, що цей адвокат в архіві медичної установи забрав медичну картку пацієнта (фігуранта судової справи), зберігав її декілька років. Понад те —у суді пред’явив медкартку, видаливши з неї деякі сторінки, які він вважав зайвими і «неважливими» для суду. А головне те, що встановлення медичного стану громадянина, чия картка опинилася в руках адвоката, має принципове значення для вирішення цивільного спору, що розглядається в суді (справа, між іншим, про спадкування). Такі дії адвоката можна кваліфікувати як порушення норм адвокатської етики та неналежне виконання ним своїх професійних обов’язків.

Звісно, в цьому випадку (для з’ясування обставин та притягнення адвоката до відповідальності в разі підтвердження факту знищення ним доказів у справі) редакція зробила відповідні запити, в тому числі, й до обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА). Реакція комісії була майже блискавичною — для розгляду скарги на дії адвоката спочатку сплатіть «розмір одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на день подання заяви (скарги)», тобто 2102 грн. Та ще й люб’язно вказали реквізити, куди треба перерахувати гроші. А також зазначили, що це передбачено Положенням про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка має наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року № 120.

З’ясувалося, що дійсно є таке положення, в п. п. 4 п. 14 якого зазначено, що до заяви (скарги), окрім іншого, ще й додається «копія платіжної квитанції банківської установи про оплату за організаційно-технічне забезпечення її розгляду». А сам розмір оплати визначили іншим рішенням Ради адвокатів України (РАУ) за № 203 від 23 вересня 2017 року. «З якого це дива?» — запитаєте ви. І будете праві.

А дивуватися є чого. Перше, що кидається в очі, в рішенні РАУ № 203 для надання вагомості легітимності записали, що воно розроблено на підставі ст. ст. 55, 58 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Проте зазначені статті закону про адвокатуру не зобов’язують встановлювати плату за розгляд скарг на адвокатів. Вони визначають, що може бути визначено розмір щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування та розмір відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. При цьому закон визначає чіткий і конкретно обмежений перелік джерел утримання органів адвокатського самоврядування. А саме, за рахунок: 1) плати за складання кваліфікаційного іспиту; 2) щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування; 3) відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 4) добровільних внесків адвокатів, адвокатських бюро, адвокатських об’єднань; 5) добровільних внесків фізичних і юридичних осіб; 6) інших, не заборонених законом, джерел.

Звісно, можна було б послатися на те, що оплата за розгляд скарг належить до інших не заборонених законом джерел. Але це не так. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про звернення громадян» (а до таких звернень належать клопотання, зауваження, заяви, пропозиції, скарги) органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати. Тож чому Рада адвокатів вирішила знехтувати правами громадян на вільне (читай — безоплатне) оскарження дій чи бездіяльності адвокатів? Може, на членів Ради адвокатів вплинула ейфорія від блискавичного закріплення в законодавстві, в тому числі й у самій Конституції України, адвокатської монополії на представлення інтересів в судах, яку, на щастя, наприкінці минулого року в процесуальних законодавчих актах вже скасували. Напевне, захотілося створити ще й монополію в частині збирання грошей на розгляд скарг (адже ніхто інший не отримує за це гроші). Можливо, такого не було б, якщо б на подібні акти Ради адвокатів розповсюджувалася дія положення про реєстрацію нормативно-правових актів в органах юстиції як актів, котрі зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України.

І насамкінець залишається сподіватися, що небайдужі до забезпечення прав людей адвокати самі ініціюють скасування рішення свого органу самоврядування, або все ж таки відповідні органи влади підкажуть РАУ, як мають діяти адвокати в правовій та соціальній державі.

Сергій ДЕМСЬКИЙ, заслужений юрист України.