Цукор на складах заводу зберігається в приміщенні, яке не опалюють, тому мішки почорніли від вогкості.

Стільки само часу не дають можливості вивезти залишки цукру. Нині ситуація знову загострилася. Біля заводу цілодобово чергують місцеві активісти: вдень — жінки, вночі — чоловіки. Чим зумовлено таку необхідність?

— На завод приїжджали невідомі нам особи, — розповіла представник ініціативної групи із захисту підприємства вчителька місцевої школи Ганна Супрун. — У супроводі поліції зайшли на територію. Для нас це стало сигналом, що знову вчиняється спроба вивезти цукор і різати обладнання. Тому підняли людей.

Селищний голова Кирнасівки Тамара Процишина підтвердила факт прибуття в село непроханих «гостей».

— У нас завдання — демонтувати обладнання, — передає слова приїжджих Тамара Процишина.

За словами жінки, вони назвалися представниками власника.

— Жодних документів не пред’явили, — стверджує Тамара Процишина. — Я їм сказала, що звернулися не за адресою. Попередила, що люди не дадуть порізати завод. Такі спроби вже вчинялися не раз. Так само не дозволять вивезти цукор. З робітниками досі не розрахувалися за колишню працю. Хоч якась надія залишається на цукор.

«Намалювали нам картину солодкого життя»

— У грудні минулого року, точніше кажучи, 24 числа, у Тульчині в райдержадміністрації обговорювали, що буде далі з нашим заводом, — розповідає Ганна Супрун. — Зустріч відбувалася у присутності керівників району, селищного голови, нас, активістів. На ній виступав чоловік, який назвався Сергієм Бевзенком. Сказав, що він новий директор Кирнасівського цукрозаводу. Тільки згодом ми зрозуміли, що нас обманули, замилили очі з якимось проектом. Зробили це для того, щоб мати можливість зайти на територію підприємства.

Селищний голова Кирнасівки підтвердила факт зустрічі з Сергієм Бевзенком. Одразу уточнила, що нині він уже не на посаді.

— Дійсно, пан Бевзенко під час зустрічі повідомив, що його призначили директором, а потім ознайомив з проектом, який нібито планують реалізувати, — згадує про зустріч Тамара Процишина. — Сказав, що намічається велика реконструкція. На місці заводу побудують потужний елеватор, а також біогазову установку. Назвав суму проекту — 180 мільйонів гривень. Це було у грудні.

епер, дізнаємося, що Бевзенко уже не директор.

Як стверджує учасник тієї грудневої зустрічі Ганна Супрун, після того почали наїжджати невідомі особи. Пояснювали, що для вивчення ситуації.

— Вони тричі навідувалися на завод наприкінці лютого, — уточнює пані Супрун. — Їх туди провела поліція. Ми запитували, хто ці люди, але нам нічого не відповідали ні вони самі, ні правоохоронці.

Представники Кирнасівки звернулися до тульчинської поліції з проханням виставити охорону заводу, написали листа очільникам району.

— Чого ми добиваємося? — перепитує співрозмовниця. — Щоб нас вислухали, не дали можливості порізати завод і вивезти цукор. Дуже важливо, щоб не допустили того страшного протистояння, яке ми вже пережили. Під час одного з них тут уже пролилася кров. Її сліди можна було побачити на території біля заводських воріт, коли сільських людей били палицями, металевими прутами. Робили це приїжджі «тітушки».

За словами жінки, був ще страшніший випадок. Під час одного з таких протистоянь з приїжджими помер чоловік, сільський житель, який разом з іншими захищав завод.

— Тому всіх просимо — і районну, і обласну владу, і поліцію — не допустіть можливого побиття людей «тітушками», яких наймають власники цукрозаводу, — каже Ганна Супрун. — Поки що нам відповідають, що завод є приватною власністю, а влада не має права втручатися в діяльність власників. Але коли почнуть бити людей, тоді влада першою буде нести за це відповідальність.

— Багато наших односельців, насамперед це колишні працівники заводу, мають намір обстояти підприємство, — ділиться думками Ганна Супрун. — Людям нічого втрачати. Зароблених грошей їм не заплатили. Сподіваються, може, якась копійка перепаде від залишеного цукру.

Білий пісок пересиплять у нові мішки і продадуть?

Тим часом фахівці пояснюють, що цукор з Кирнасівського заводу вже не придатний для споживання. Як повідомили в обласній асоціації «Поділляцукор», нині у документах зазначається дата його виробництва. Така вимога є обов’язковою для власників продукції. Без цього неможливо продати солодкі кристали. Чинними нормами передбачено термін придатності до вживання цукру — чотири роки. А на складах у Кирнасівці він лежить уже понад десять років.

Один з колишніх директорів підприємства розповів журналісту на правах анонімності, що загалом тут зберігається 1,8 тисячі тонн цукру. На нього претендують одразу декілька фірм, кожна з яких пред’являє документи. На продукцію було накладено арешт, бо триває розслідування, до речі, уже десять років.

Тепер є рішення Печерського суду Києва про вивезення цукру на утилізацію. У Кирнасівці не вірять, що кристали знищуватимуть. Кажуть, пересиплять у нові мішки і продадуть. Восени минулого року уже приїжджали невідомі з новими мішками. Навіть завантажили автомобіль. Але кирнасівці не випустили його за ворота. Машину довелося розвантажити, цукор повернути на склад. Тільки після того автомобіль виїхав з території.


Тульчинський район
Вінницької області.
Фото з архіву автора.

Коментар

Анна ОЛІЙНИК, керівник відділу комунікації з громадськістю обласної поліції Вінниччини:

— Є ухвала Печерського суду Києва передати цукор з Кирнасівського заводу приватній структурі, — пояснила Анна Олійник. — Саме тому приїжджала поліція — щоб забезпечити її виконання. Однак люди не дали це зробити так само, як і восени минулого року. На цьому все закінчилося.

Одночасно продовжується розслідування кримінального провадження за статтею 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).