На знімку: (зліва направо) Микола Іванович, Аліна Григорівна, Оля, Аня Тарнавські та Уляна Василівна Згурська.
Навіть сьогодні, хоча минули вже десятиліття, чує ті схвильовані дитячі голоси колишня сільська медсестра Уляна Згурська.
– Тоді мені двадцять один рік минуло, – пригадує з теплою посмішкою. – Після закінчення Ватутінського медичного училища потрапила я працювати до свого рідного села Капустине. Там якраз звільнився фельдшер і довелося мені бути і медсестрою, і акушеркою, і фельдшеркою. У той час і стався випадок, що закарбувався в пам'яті на все життя.
...Уляна після напруженого дня повернулася додому і як завжди допомогла мамі попоратися по господарству. Коли зайшли до хати, вже й ніч настала. Сіли, повечеряли й тільки почали готуватися до сну – у вікно хтось гучно затарабанив.
– Звісно, подумала я, це до мене, – продовжує співрозмовниця. – Швидко одягнулася й вийшла на подвір'я. Тільки ступила кілька кроків, як з пітьми з плачами кинулися до мене двоє дітей: "Тьотю, – крізь сльози благали дітлахи, – біжіть швидше, мама наша народжує..."
Уляна забігла до хати, схопила саквояж із простерилізованим інструментом. На мамине запитання: "Куди?", тільки махнула рукою, показавши, в який бік біжить.
– І досі не знаю, як я за лічені секунди вихором злетіла на круту гору, де стояв будинок багатодітної родини, – веде далі. – Забігла захекана до кімнати, а там породілля вже народжує... У мене руки й ноги затрусилися. Однак якось зібралася із силами та думками, згадала все, що розказували в медучилищі про пологи, дістала із саквояжа інструменти, стерильні бинти і взялася до роботи...
...Майже сім років пропрацювала Уляна у своєму рідному селі. За цей час вийшла заміж, народила сина й доньку, і всією сім'єю переїхала у Шполу, до райцентру. Там запропонували роботу у маніпуляційному кабінеті стоматологічного відділення поліклініки.
– Це були сімдесяті роки минулого століття. Одноразових шприців тоді ще не було, мали тільки багаторазового використання. Мені, як медсестрі, потрібно було мити кожен шприц по кілька хвилин, а потім обробляти спеціальними розчинами. Доводилося самій ще й гострити голки шприців, бо вони швидко затуплювалися.
За десять років праці в маніпуляційному кабінеті через постійний контакт із хімічними препаратами в Уляни розвинулася алергія. Досвідченій медсестрі запропонували роботу в поліклінічному відділенні райлікарні у "столі довідок".
Майже сорок років свого життя віддала районній лікарні Уляна Василівна. Часто доводилося бути й донором крові, адже має рідкісну четверту резус негативну групу. Завдяки її доброму серцю і милосердю не раз рятували життя породіллям і в райцентрі, і в Черкасах. Загалом жінка здала власну кров для порятунку хворих понад 25 разів. Однак, із жалем зітхає, документальне підтвердження про донорство десь загубилося і належної добавки до скромної пенсії медпрацівника вона не має.
Раніше, знову пригадує Уляна Василівна, медичні сестри працювали у поліклініці до двадцятої години вечора. Через те й донька Аліна та син Олег після школи часто приходили до неї на роботу. З дитинства Аліна мріяла навчатися в медичному вузі. На жаль, через складні сімейні обставини довелося після випускного не вступати до інституту, а йти на роботу.
– Її взяли до реєстратури поліклініки. Згодом вона таки вступила до "мого" Ватутінського медучилища, яке стало коледжем. На той час Аліна була вже заміжня, мала старшу донечку. Однак вчилася на стаціонарі, а я гляділа свою онучку Оленьку.
Після закінчення медичного коледжу Аліна Тарнавська почала працювати в інформаційно-аналітичному відділі поліклініки. За роботою і домашніми турботами швидко збігали роки. У родині з'явилася ще одна дівчинка, Олина сестричка Аня. А сама Оля наполегливо і старанно навчалася у школі, щоб здійснити і свою, і мамину мрію – стати лікарем. Завжди підтримував прагнення доньки й тато, Микола Іванович.
Яка то була радість для всієї родини, коли Оля вступила до Національного медичного університету імені О. Богомольця! До того ж на держзамовлення!
– Нині Оля вже проходить інтернатуру як лікар-психіатр, – з гордістю за доньку ділиться Аліна Григорівна. – Мине зовсім небагато часу – і в нашій "медсестринській" сім'ї з'явиться дипломований лікар!
Цікаво, що медицина – то не єдина справа, яка об'єднує жіночу половину цієї родини. Уляна Василівна та Аліна Григорівна у вільний від роботи час захоплюються в'язанням. Старша із жінок полюбляє орудувати гачком, виплітає напрочуд красиві покривала, скатертини, пледи. А от Аліна Тарнавська частіше в'яже спицями одяг для своїх двох донечок, Олі та Анюти. Ну й, звичайно, для себе.
– Це найкраща психотерапія – плести гачком чи спицями, – переконана Уляна Василівна. – Я б радила усім менше дивитися телевізор, а більше працювати руками.
Фото з родинного архіву Тарнавських.
