Він працював до своїх останніх днів — помер наприкінці 2018 року через ускладнення травми, яку отримав на сцені під час вистави. А вже через півроку після того з’явився документальний фільм «Рушковці. Шлях майстра» (студія «Лабіринт», режисер і оператор — Олександр Парфьонов). В тому, що фільм називається саме «Рушковці», а не, скажімо, «Рушковський», є свій сенс. Адже Микола Миколайович був унікальним педагогом.
Потрапити до нього на курс вважалося неймовірною удачею. Актриса Наталя Кудрявцева, колишня студентка першого набору Рушковського, згадує: «Здавалося, якщо не вступлю до нього на курс — не зможу жити».
Широкій публіці він відомий як провідний актор столичного театру російської драми імені Лесі Українки, де зіграв більше ста ролей. А паралельно, протягом 55 років роботи в театральному університеті імені Карпенка-Карого, Рушковський випустив 14 акторських курсів. І якщо в нинішніх київських театрах зробити перекличку, то чи не в кожному ви знайдете рушковців — так себе називають учні Миколи Миколайовича. Власне, на їхніх спогадах (Валерій Легін, Ігор Славинський, Олександр Крижановський, Наталя Доля, Дмитро Суржиков, Лев Сомов та інші) будується значна частина кінострічки.
Між іншим ті, хто знімав цей фільм, учнями Рушковського не були. Просто вони, як і багато хто в київському театрально-мистецькому середовищі, були зачаровані магією особистості Майстра.
Народжений у Москві, де закінчив Школу-студію МХАТ, Рушковський більшу частину життя (66 років) прожив у Києві. Притому дивовижним чином зберіг у собі рафінований московський аристократизм — але без традиційного московського снобізму. Цей аристократизм Рушковського — окрема тема, він умів його передати своїм учням, хоча, здавалось би, шляхетність — це те, що не передається! Як згадує актриса Молодого театру Катерина Кістень, кожен акторський випуск Рушковського — то були такі собі «маленькі дворяни».
Як це йому вдавалося? Рушковський умів виховувати акторів не за своїм «образом і подобою», а наполегливо відкривав їм шлях до самих себе. З огляду на це надзвичайно цікавий той епізод фільму, де молодий актор-рушковець Костянтин Темляк репетирує роль того самого героя, якого колись у молодості грав сам Рушковський.
З легкої руки Миколи Миколайовича Київ поповнився трьома новими театрами. Він брав участь у заснуванні Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», його випуск 1999 року склав основу Нового драматичного театру на Печерську, а студенти його 13-го випуску створили театр «Майстерня Миколи Рушковського» (2017-й). У перших з двох названих театрів Рушковський не раз і сам виходив на сцену. Виходив, залишаючи за кулісами свої численні нагороди й почесні звання. Сам казав: «На сцені всі рівні». Він залишав за кулісами навіть так званий досвід, що дано не кожному. «Опинившись на сцені, він одразу дав зрозуміти, що він артист, що він готовий зрозуміти мій задум, готовий вислухати мої пропозиції, готовий сам пропонувати», — згадує у фільмі режисер Олексій Лісовець 1997 рік, коли Рушковський працював у його виставі «Королівські ігри».
…«Люблю! Люблю! Люблю!» — шепотів Майстер, виходячи на сцену. Він любив і шанував її як свою володарку. Приходив до театру раніше, аби вийти на сцену, стати перед ще порожнім глядацьким залом і привітатися. Цей зворушливий епізод є у фільмі — його встигли зняти ще за життя Миколи Миколайовича.
Фото з сайту Rushkovtsyfilm.com
