На пасовищі біля ферми худоба ласує весняною травою. З-поміж інших корів — та сама Американка. Хоч із моменту її придбання минуло вже понад десять років, для Сергія вона залишається особливою. Вона й нині — талісман його улюбленої справи.

Село дедалі більше втрачає своє населення, бо люди залишаються без роботи, а з прилавків магазинів, а значить — зі столу українців, зникає вітчизняна натуральна продукція. Не в останню чергу тому, що тих, хто працює на землі і займається тваринництвом, одиниці. Натомість мусимо споживати всіляку «хімію», завезену з інших країн, допомагаючи їм розвивати економіку.

Власник міні-ферми Сергій Череп’яний з Онуфріївки, що на Кіровоградщині, вважає: якщо в обробітку є земля, то слід і тваринництво утримувати. Чоловік сам переконався, що воно може приносити прибутки. Якщо ж мислити глобальніше, то, на його думку, саме тваринництво може бути чи не рятівною соломинкою для села.

«Даючи робочі місця, можна зупинити спустошення сіл та селищ. Це також додаткові надходження до місцевих бюджетів, а значить — більше можливостей для розвитку територій. А якщо ще й мінімальну переробку організувати?! Одне слово, справа ця перспективна», — зазначає фермер.

Розводити худобу Сергій почав не так давно. До цього певний час займався заготівлею м’яса. Ще чоловік має певний парк техніки: комбайни, оприскувач — і надає послуги. Був час, коли утримував по декілька десятків свиней...

Нині ж, хоч землі в обробітку небагато, утримує молочну ферму і налаштований її розширювати. Ба більше — взявся за облаштування цеху з переробки молока.

Як з теляти розрослася ферма

Коли Сергій утримував свинопоголів’я, вирішив для випоювання поросят купити одну-дві корови. Якось прочитав оголошення про продаж теляти від високоудійної племінної корови і подався по нього на Полтавщину. І навіть не підозрював, як ця поїздка вплине на його діяльність. Як виявилось, і господиня, і теля, яке хотів придбати, були зовсім непростими. «Назустріч вийшла жіночка в роках, на двох паличках, — згадує ту зустріч Сергій, — але то була справжня фермерша. На жаль, вже не пам’ятаю її прізвища. Багато років вона займалася сільським господарством, чимало зробила для свого села благодійних справ, збудувала церкву. Вона — мати-героїня.

Отримала відзнаку від тодішнього Президента України Віктора Ющенка. Німецькі колеги, приїхавши на відкриття церкви, подарували їй племінну корову. Від цієї корівки Сергій і придбав телятко (назвали його Американкою). А від жінки отримав ще й «благословення», щоб із теляти розрослась ферма. Не без гумору, можна сказати, та подіяло воно «миттєво». Дорогою додому Сергій побачив на пасовищі ще одне теля — зупинився, купив і його. Так і пішло по напутньому слову полтавської фермерші. Поступово Сергій скуповував і теличок, і корів, та й від придбаних на Полтавщині не одна корова вже виросла. Нині поголів’я ВРХ тримається в межах півсотні голів.

Половина з них — молодняк.

«Щоб із телят виросли високопродуктивні корови, по чотири місяці випоюємо їх молоком — у жодному разі не замінюємо нічим іншим, — каже Сергій Миколайович. — У раціоні вдосталь і сіна та комбікормів. Корів доїмо тричі на день. А після розтелення, за необхідності, по чотири рази. Дійне стадо в теплу пору випасається...

Живе Сергій Череп’яний в Онуфріївці. А на роботу, на ферму, вирушає щодня рано-вранці за десяток кілометрів до Павлиша, де викупив один із тваринницьких корпусів у свого колеги.

Ферма — це щоденні турботи, погоджується Сергій. Але ці клопоти його не лякають. Більше турбує те, що чи то держава, чи влада на місцях не зацікавлені в розвитку тваринництва. Наприклад, дуже великою проблемою було для фермера взяти в оренду пасовища, щоб заготовляти на них сіно. Вдалося орендувати їх на території Попівської, Млинківської та аж Деріївської сільських рад. Це далеко. Але ближче домовитись не вийшло.

«Я дуже вдячний сільським головам цих територій, місцевим депутатам, які не відмовили в оренді пасовищ», — зазначає Сергій Череп’яний.

Водночас фермер робить свій внесок у розвиток цих територій. Зокрема — сплачує досить велику орендну плату. Так, лише по Попівській сільраді цьогорічна сума податкових відрахувань до бюджету становитиме до 400 тис. грн. А це майже чверть надходжень. Окрім того, Сергій Череп’яний не відмовляє в наданні благодійної допомоги на потреби громад.

Буде міцна основа під забезпечення кормами — і про розвиток можна думати, переконаний Сергій Миколайович. Хоча його турбує і ще одна проблема — дефіцит постійного контингенту працівників. Нині люди частіше приходять поробити сезонно. Такий підхід, зізнається, має певні ризики, але поки що стан справ із кадрами саме такий. Хоч фермер, крім зарплати, і забезпечує працівників триразовим харчуванням, виплачує добові...

Та попри все Сергій Череп’яний вважає, що потрібно рухатись уперед — задумується про племінне поголів’я. Вже відвідав кілька господарств, які розводять племінних корів, зібрав необхідну інформацію.

Щоб не віддавати молоко за безцінь

Уже восени планує запустити міні-цех із виробництва молочної продукції. До оголошення карантину молоко реалізовувалося на чотирьох торгових точках — у Кременчуці на Полтавщині. А доки ринки через карантинні обмеження не працювали, видоєне за значно нижчими цінами доводилося здавати на Кременчуцький молокозавод. Звісно, дохід суттєво знизився. Проте фермер вважає це тимчасовим форс-мажором.

Особливо Сергій Миколайович акцентує увагу на якості продукції. «Жодної «хімії» — це наша відповідальність перед споживачами, — зазначає він. — Ми навіть сумніваємося, чи заготовляти на зиму силос, чи ні, бо годівля ним може відобразитися на смакових якостях молока, а покупцям це може не сподобатися».

Нині в Сергія Череп’яного, зважаючи на власний досвід пошуку пасовищ та ділянок для вирощування зернових, є одне побажання до влади: надавати перевагу під час виділення землі тим сільгоспвиробникам, хто або тваринництвом займається, або переробку запроваджує.

«Нині в районі є багато міцних сільгосппідприємств, спроможних запустити чи крупорушку, чи фасувальну лінію для круп, чи щось інше — це ж розвиток тієї чи іншої території, — впевнений Сергій Череп’яний. — Має ставитись умова — хочеш землю, розвивай село!»

Кіровоградська область.

Фото автора.