На відновлення роботи пасажирського транспорту з нетерпінням чекали всі. Здавалось, серйозні незручності, від яких потерпали десятки тисяч людей, нарешті позаду. І уявлялось, що перші рейси зберуть чималу кількість пасажирів, котрі протягом майже двох з половиною місяців не мали змоги виїжджати зі своїх населених пунктів чи вільно користуватись міським транспортом. Та реальність виявилась іншою. Заборону зняли, а пасажирів в салонах автобусів та тролейбусів обмаль. Чому?

Потреба їздити чи звичка кататись?

— Кажуть, на базарі можна недорого купити добре сало.

— То чого не поїдеш подивитись?

— Так тепер по пенсійному не беруть. А ще ж довгі маршрути розбили на короткі, треба пересадку робити. Виходить, туди сім гривень, назад стільки ж, то нащо мені те сало?

Свідком такої розмови двох хмельничан довелось стати випадково. На перший погляд, що вона має до теперішніх транспортних проблем? Та це тільки так здається. Бо насправді доволі яскраво ілюструє нову післякарантинну філософію середньостатистичного пасажира-пільговика. Якщо раніше «змотатись» хоча б заради цікавості можна було і кілька разів на день, то тепер багатьом вистачає і однієї поїздки на тиждень.

Хоч як дивно, а саме карантин та транспортні обмеження розставили певні акценти в давній проблемі перевезень. І чимало пасажирів почали задумуватись, чи поїздка справді потрібна, чи просто хочеться покататись-розвіятись.

У Хмельницькому навіть під час карантину тролейбусне сполучення практично не переривалось, хоча й діяв проїзд за спецквитками у години пік. Та навіть коли закінчувались ці часові обмеження, пасажирів особливо не додавалось. Дуже часто можна було спостерігати картину, коли вдень у тролейбусах їхало менше десятка людей.

Значною мірою це було зумовлено карантином, коли хмельничани просто не виходили з дому, і їхати нікуди не потрібно було. Але ось нарешті заборони знято, пасажирське сполучення відновлено, а тролейбуси та автобуси... все ще порожні.

Припустимо, що спрацьовує певний моральний чинник, коли за час довгої перерви у декого з’явились інші звички — не виходити без зайвої потреби з дому. Можливо, хтось все ще боїться підхопити хворобу. Та подібні версії не надто переконливі, коли порівнювати докарантинний тролейбус, вщерть набитий людьми, і післякарантинний — майже порожній.

Найбільшу роль тут відіграє інший фактор — фінансовий. Адже під час епідемії пільгові перевезення фактично були скасовані — за проїзд платили всі. Тому багато хто і почав задумуватись, чи варто без зайвої потреби заскакувати у тролейбус.

Відновити чи почати з нуля?

Проблеми пасажирських перевезень існували десятиліттями і завжди були пов’язані насамперед із тарифами та пільгами. Боротьба за підвищення одних і скасування інших велась постійно. Але нині мова вже не про бажання перевізників жити краще, а передусім про можливість їх виживання.

В управлінні інфраструктури ОДА це добре розуміють і сподіваються, що ситуацію поліпшить збільшення пасажиропотоку. Про його стовідсоткове відновлення поки що навіть не мріють, сподіваються хоча б на сімдесят докарантинних відсотків.

Самі ж перевізники називають зовсім інші цифри. Директор автопідприємства «Поділля-тур» Андрій Хоркавий каже про те, що галузь не просто виходить з карантину, а починається з нуля:

— Ще до епідемії частина маршрутів була збитковою, і при цьому не було пільгових програм фінансування. Зате були постійні перебої з відшкодування пільгових перевезень. Якщо в містах і окремих потужних ОТГ проблему вдавалось розв’язувати за рахунок місцевих бюджетів, то на внутрішньообласних рейсах — ні.

Перевізники вже встигли попросити владу, щоб кількість пільговиків хоча б на час карантину була обмежена. Якщо цього не зробити, багато хто відмовиться від цього бізнесу, і десятки населених пунктів можуть залишитись взагалі без транспортного сполучення. Але чи будуть задоволені такі прохання?

Як додає Андрій Хоркавий, він за останніх десять років написав до різних інстанцій майже дві сотні листів із такими проханнями. Але хто на них реагував?

Тепер же проблеми загострились до краю. Чи поновиться транспортна мережа до минулих стандартів, поки що залишається незрозумілим.

Хтось вийшов у рейс, а хтось — ні

В час адаптивного карантину кожен із приватних перевізників вирішує непросте завдання, чи продовжувати йому далі свій бізнес. Дехто так і не виставив на маршрути транспорт, розуміючи, що йде на порушення умов договорів, що укладались із місцевою владою. Проте готові нести покарання за порушення, аніж збитки.

Навіть в обласному центрі з перших днів зняття заборони автобуси та маршрутні таксі з’явились не на всіх звичних маршрутах. Найперше це стосується тих, що мають велику протяжність та малий пасажиропотік. Вони і раніше вважались збитковими, а тепер і поготів.

Щоправда, ще не так давно перевізники намагались перекрити погані заробітки новими вищими тарифами. Тепер про це говорять з обережністю. Розуміють, нові ціни можуть взагалі відбити у людей бажання їздити громадським транспортом. Адже обходились без нього кілька місяців, виробляючи звички до здорового способу життя і пересуваючись пішки та на велосипедах. Не виключено, що дехто і надалі готовий дотримуватись саме таких звичок.

Та попри це дехто із перевізників все-таки йде на збільшення тарифу. Особливо на приміських маршрутах. Бо після того, як наприкінці зміни водії заправили машини пальним та відрахували собі зарплату, у кишеню власників практично нічого не потрапило. Такий бізнес їм не потрібен.

За кермо сідати нікому

Простої та низькі заробітки вже призвели до справжнього кадрового голоду. У більшості транспортних підприємств водії не отримують стабільну зарплату, а беруть гроші із щоденної виручки. Під час карантину ніхто не підтримував їх фінансово, тож шофери масово звільнялись.

Як повідомили в хмельницькому міському управлінні транспорту, в перші дні після карантину із 107 автобусів на маршрути вийшло лише 67. Це як через збитки, так і через проблеми з водіями.

Чи не єдине, що може повернути їх до роботи, то це високі заробітки. Та хто платитиме? Пасажири теж збідніли, і не в змозі нести на собі ще й нові тарифні навантаження. А державні структури не готові представити хоч якусь програму швидкого виходу із цього кризового глухого кута. Тож поки що ситуація така: хтось вже їде, хтось ще стоїть, а хтось і не планує рушати з місця.

Факт

За даними обласного управління статистики, у січні — квітні автомобільним та тролейбусним транспортом виконано пасажирообіг обсягом 207,9 млн пас. км, що становить 65,4 відсотка від обсягу відповідного періоду попереднього року. Послугами пасажирського транспорту скористалися 23,3 млн пасажирів, що менше на 29,4 відсотка. При цьому міським електротранспортом перевезено 10,8 млн пасажирів, що менше на 17,8 відсотка.

Хмельницький.