Через карантинні обмеження велелюдних урочистостей не влаштовували. Однак чимало земляків легендарного директора, серед яких були і нинішні керівники згаданих підприємств, невеликими групами поклали квіти до барельєфа та меморіальних дощок на честь Івана Приходька, відвідали місця, пов’язані з його подвижницькою діяльністю.

Народився він на Донеччині у багатодітній шахтарській родині. Трудову діяльність починав робітником-електриком. Після закінчення індустріального інституту влаштувався на завод, який випускав танки. Свої перші ордени майбутній Герой Соціалістичної Праці заробив у 1943-му і 1944-му, коли треба було прискорювати випуск військової техніки.

А вже 1947-го його призначили директором Крюківського вагонобудівного заводу, де післявоєнне відновлення цехів поєднували з нарощуванням випуску вантажних вагонів. Згодом саме під керівництвом Івана Приходька тут починають продукувати ще й військову техніку. Та якщо специфіка й масштаби такого виробництва відкривалися переважно фахівцям, то діяльність директора-будівничого була, як то кажуть, у всіх на виду.

Вона вражала не лише мешканців тодішнього Крюкова-на-Дніпрі. Адже постійно дбаючи про розвиток виробництва, директор заводу фактично керував і капітальним та житловим будівництвом у містечку, яке ставало мікрорайоном Кременчука. Тож із 1947-го по 1960-й, коли директором «вагонки» був Іван Приходько, там збудували понад 35 тисяч(!) кв. м житла, лікарняний комплекс, дитячий оздоровчий табір, технікум, дитсадок тощо.

Власне, виплеканою керівником підприємства є сьогоднішня довжелезна центральна вулиця кременчуцького правобережжя, що носить його ім’я...

У листопаді 1960 року Іван Приходько очолив Кременчуцький автомобільний завод, на якому пропрацював понад півтора десятиліття. І знову, будуючи нові цехи та нарощуючи обсяги випуску великовагових вантажних автомобілів, дбав про тих, хто працює на підприємстві й живе в наддніпрянському місті.

Про це з вдячністю згадують тисячі кременчуківців. Тепер у будинку, де мешкала родина Івана Приходька, діє Музей історії вагонобудівного заводу. Його фасад прикрашає меморіальна дошка (на знімку), а безпосередньо у приміщенні музею облаштували меморіальну кімнату-кабінет. Названа на його честь вулиця також починається з барельєфа її головного будівничого. Своєрідний «іменний» музейний куточок є і в розташованій неподалік бібліотеці, що діє на першому поверсі будинку, спорудженому під опікою тодішнього директора «вагонки».

Однак в індустріальній столиці Полтавщини живуть не лише спогади про нього. Адже естафету добрих справ Іван Митрофанович передав своєму сину Володимиру Приходьку. Останнього обрали гендиректором Крюківського вагонобудівного у 1988 році. Відтоді він — сьогоднішній голова наглядової ради, президент ПАТ «КВБЗ» — міцно тримає керівний штурвал у своїх руках. Про модернізацію підприємства, започаткування кременчуцькими виробничниками вітчизняного пасажирського вагонобудування, створення ними швидкісних потягів та інші новації «Голос України» розповідав уже не раз. І, звісно, робитиме це й надалі. Адже Крюківський вагонобудівний завод ніколи не застоюється. Він, як і його продукція, завжди в русі. Запорукою останнього став старт із надійного фундаменту, закладеного Іваном Приходьком.

Фото автора.