Олександр КОРНІЄНКО, перший заступник голови депутатської фракції «Слуга народу»:

— 28 червня 1996 року, пройшовши непростий шлях пошуку компромісу між прибічниками радянської ідеології та українськими націоналістами, Верховна Рада України прийняла Основний Закон сучасної української держави.

Прийняття Конституції України стало визначною подією для нашої держави, адже саме в ній було закріплено правові основи її суверенітету і територіальної цілісності. Визначено фундаментальні права людини і громадянина, як-от визнання найвищою цінністю життя людини, її здоров’я, честь і гідність, можливість для реалізації свободи слова та віросповідання.

Доречно відзначити, що творці Конституції справді з великою відповідальністю та з далекоглядністю поставилися до формулювання положень Основного Закону, передбачивши досить жорстку процедуру внесення до неї змін та доповнень, а також неможливість внесення зміни до неї в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

Не менш важливий спеціальний інституційний порядок внесення змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції України, що передбачає надання своєрідного «благословення» громадян України всіх національностей через всеукраїнський референдум.

Як член Комісії з питань правової реформи при Президентові України, маю честь безпосередньо долучитися до процесу вдосконалення конституційної реформи і можу оцінити обсяг зусиль державотворців на шляху до пошуку суспільного консенсусу щодо оновлення положень Основного Закону.

Оскільки норми Конституції є фундаментальними для прийняття всіх інших законів України, Конституція в сучасних динамічних умовах має надавати можливість адекватно реагувати на глобальні зміни та виклики часу.

Крім того, реалізація конституційної реформи має перебувати у площині суспільно зваженої доцільності. Зберігаючи проголошені цінності, оновлення положень Конституції має стати імпульсом суспільного розвитку і державного будівництва.

Передусім це пов’язано з ідентифікацією держави її громадянами, зміною «радянського» суспільного самопочуття населення організованим і політично культурним суспільством, у якому чітко відстежується наявність взаємних прав і обов’язків між державою і її громадянами, існуванням умов для забезпечення їх реалізації.

На цей час практика державотворення істотно випереджає нормотворчий процес, тому завданням конституційної реформи є їх урівноваження. Ми маємо звільнити Конституцію від рудиментарних «совєтських» положень.

Для цього треба першочергово передбачити оновлення положень Основного Закону в частині утвердження якісно нового адміністративно-територіального устрою та основ місцевого самоврядування, які базуватимуться на засадах повсюдності, субсидіарності, балансі загальнонаціональних інтересів та автономності.

Окремої уваги потребує забезпечення на конституційному рівні реалізації форм безпосередньої демократії і народовладдя.

Наостанок хотілося б зазначити, що утвердження України як демократичної, правової та рівноправної зі світовою спільнотою держави залежить від того, якою мірою кожен її громадянин поважатиме і дотримуватиметься приписів у повсякденному житті. Наскільки кожен із нас стане державотворцем.

Кіра РУДИК, голова партії та член депутатської фракції «Голос»:

— У мене немає питань до Конституції. Ми не хочемо її переписати, як це хоче зробити кожна нова влада, бо їй замало повноважень.

Але в нас є величезна проблема з тим, щоб норми, прописані в Конституції, виконувалися. Я тут не говоритиму про незалежність судової гілки влади, про те, що уряд підзвітний парламенту і працює на країну, а не на політичні забаганки Президента.

Візьміть другий розділ Конституції, де виписані наші з вами права. Там є право на гідність, і його порушують ті, хто мав би нас захищати — наша «доблесна» поліція. Вони б’ють, катують, ґвалтують, вбивають. І все це за мовчазної згоди того, хто вибудував цю систему — міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Там є право на освіту та рівний доступ до неї, але урядові це не подобається і він планував скасувати ЗНО, яке є фактично головним соціальним ліфтом для випускників шкіл.

Чи ми отримуємо якісні і безплатні медпослуги, які закріплені в Основному Законі? Ні, і доки лікарні не мають захисних халатів і масок та чим лікувати хворих, міністр охорони здоров’я розтринькує бюджетні гроші, купуючи втридорога китайські халати.

Це я вам навела лише приклади за останній місяць-два, коли сама влада руйнує основи, виписані в Конституції. А коли їй на це вказують — вдає, що не бачить.

Конституція не комікс, який можна читати як забажається, а де не подобається — переписати. Конституція — це суспільний договір між народом і владою, і його мають виконувати обидві сторони.

Олег КУЛІНІЧ, голова депутатської групи «Довіра»:

— Конституція — не тільки Основний Закон, а й символ державності, законності та правопорядку. Це базова основа життя суспільства, яка є гарантією дотримання прав та громадянських свобод. Тому важливо не просто дотримуватися норм Конституції, а й виховувати у суспільстві відповідне ставлення до неї. Важливо пам’ятати історичний момент, коли 28 червня 1996 року було прийнято Основний Закон. Ні до, ні після цього український парламент не прийняв і не зможе прийняти документа, який би мав таке величезне юридичне і суспільне значення. Тож хочу привітати всіх українців із Днем Конституції і побажати їм, щоб із часом кожен нарешті зміг сказати, що він живе у високодемократичній, правовій державі, де дотримання прав і свобод громадянина є непорушним, як і самі норми Конституції. Бажаю всім віри в закон і нашу державу та успіху в її розбудові!

Юлія ТИМОШЕНКО, голова депутатської фракції «Батьківщина»:

— Найближчої неділі політики згадуватимуть гетьмана Пилипа Орлика (1672—1742). Звісно ж, казатимуть і про його Конституцію 1710 року. Безумовно, глибоко символічно, що гетьман, обраний за межами України, і його Конституція, яка ніколи не набула чинності, стали в Україні еталоном модерного конституційного права.

Утім, ці «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького», схвалені в Бандерах понад три століття тому, справді цінні для нас. І не лише тому, що це була «перша конституція у світі», а ще й тому, що в головному нормативному документі (нехай і в екзилі) справді вперше з’явилася система правильного поділу влади та права народу на участь в управлінні своєю країною. Цього в нашій чинній Конституції, свято якої ми відзначаємо 28 червня, немає й до сьогодні.

Наприклад, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року починається так: «Ми, народ Сполучених Штатів»... А як починається Конституція України? «Ми, Верховна Рада України, від імені українського народу»... Відчуваєте різницю? Вже в преамбулі Конституції народ витіснено на периферію життя. Громадяни з перших слів Конституції імперативно отримали собі посередника, який говорить від народного імені й сьогодні, як ніколи раніше, прямо діє проти інтересів народу.

Чому так? Та тому, що у нас не було і досі немає «народної Конституції». Тому що народ не брав участі в її обговоренні, в її створенні й уяви не має про те, що там про нього написано і навіщо вона йому, власне, потрібна.

Конституція 1996 року — яскравий приклад компромісу новонароджених українських олігархій, що не мали й не мають жодного стосунку до захисту народу, його потреб, прав та проблем.

Пригадайте той конституційний процес... Тоді депутатів залякали розпуском парламенту до такої міри, що вони схвалили Конституцію за одну ніч. Це був компроміс страху і взаємного шантажу. Депутати керувалися більше інстинктом самозбереження, аніж турботою про державу та суспільний устрій. З того часу ми й намагаємося жити за нічною Конституцією засвітла. Щоправда, виходить не дуже.

Постійна узурпація влади кожним новим Президентом, створення позаконституційних державних органів, недотримання елементарних прав та свобод людини, розбіжність між Конституцією й численною купою законів, непевність позицій Конституційного Суду, безконтрольність та безвідповідальність усіх керівників держави — все це наслідки недосконалості чинного Основного Закону.

І найголовніше. У цій Конституції немає Людини, немає Громадянина України, а є загальний набір слів та демократичних термінів, не наповнених жодним реальним змістом.

За останні 24 роки ми мали кілька Конституцій у різних редакціях. Це були «Конституція Леоніда Кучми», «Конституція Віктора Януковича», «Конституція Петра Порошенка»... Зараз є спроби написати «Конституцію Зеленського». І тільки «Конституції Українського Народу» ми досі не маємо. Статті Основного Закону держави перетворилися на засіб маніпуляцій та боротьби за владу, на набір статей, які тлумачаться різними гілками влади залежно від кон’юнктури та потреб політичного моменту.

Але така Конституція не працює! Час Україні ухвалювати новий Основний Закон, який створюватиметься публічно, змагально, конкурентно, із залученням громадян до цього процесу.

Йдеться не про формальну «народну підтримку», не про імітацію спільної творчості. Підготовка нової Конституції має стати актом консолідації та єднання нації. У людей повинно виникнути відчуття причетності до конституційного процесу та справедливості правил, які треба зафіксувати в Основному Законі. Саме так закладається політична культура суспільства й солідарна відповідальність за стан справ у державі. Не треба кожному громадянину бути експертом у галузі конституційного права, але кожен має знати — це той Основний Закон, який ухвалений за моєї участі та який за потреби мене захистить.

Нам сьогодні в Україні дуже бракує кількох речей. Передусім єдності й соборності, про які говорять здебільшого на мітингах. Нам бракує усвідомленої ідеї й чіткої спільної мети щодо будівництва нового, справедливого, щасливого суспільства.

І саме підготовка та прийняття нової Конституції України нададуть нації вищі змісти та сенси для того, щоб діяти разом, відчувати себе єдиною нацією, єдиним народом.