Люблю музику. Але не настільки, щоб слухати її без кінця і без краю, без упину і перепочинку. За містом, де краще було б слухати пташок, або... тишу. В маршрутці — з гучномовців, у підземці — з навушників сусіда... У супермаркеті, торговельному центрі — то взагалі окрема тема, яка примушує поспівчувати не так відвідувачам, як працівникам, котрі впродовж зміни приречені на те гупання впереміш з надокучливою рекламою. А як вам картина: поряд два конкуруючі магазини. На вході до обох — гучномовці. З кожного стугонить. Одні люблять шансон, інші — зарубіжну естраду. І так щодня — з ранку до вечора. Іноді ловлю себе на думці, що непогано було б увести якісь обмеження на засмічення ефіру в громадських місцях. Хоча, якби не прогалини у вихованні та елементарна повага до особистого простору інших, усе могло б бути інакше.