І далі: «На Петропавлівському цвинтарі (тепер район вулиці Полтавської. — Авт.) В. Григорович похований. Він немалу участь брав у визволенні Шевченка з кріпацтва». Цікаво, що коментатори тексту та автори приміток Ірина Блюдо й Сергій Гальченко не стали ретельно перевіряти спогади двадцятидев’ятирічного на той час поета, а так і записали в уперше підготовленій ними до друку і виданій у 1982-му книжці, де йдеться про «історика мистецтва, який допомагав українським художникам, що навчалися в Петербурзькій Академії мистецтв, та брав активну участь у звільненні Т. Г. Шевченка з кріпацтва. Згодом поет присвятив йому поему «Гайдамаки».

Тож ті, хто читав щоденник геніального поета Павла Тичини «Подорож з капелою К. Г. Стеценка», можуть вирішити, що йдеться про Василя Івановича Григоровича (1786—1865). І можуть подивуватися, ознайомившись, скажімо, з виданням «Історичний календар Кіровоградщини на 2020 рік. Люди. Події. Факти» Володимира Боська: чому це раптом сучасний автор, розповідаючи про 205-річчя з дня народження В. Григоровича, не згадує такий виграшний епізод із Тарасом Шевченком...

З’ясовується, що Павло Тичина, котрий перебував у місті на Інгулі в 1920 році лише кілька днів, помилявся. У теперішньому обласному центрі справді похований Григорович. Але зовсім інший, хоч теж уславлений — не Василь, а Віктор.

30 квітня в Кропивницькому відзначили 205-літній ювілей саме Віктора Івановича Григоровича (1815—1876) — українського славіста, педагога, члена-кореспондента Петербурзької АН, члена багатьох іноземних наукових товариств.

Краєзнавець Володимир Босько повідомляє, що вчений прибув до Єлисаветграда в 1876 році для вивчення духовних скарбів місцевих старообрядців. Мав намір викладати в Єлисаветградському земському реальному училищі, де тоді працювали його учні: Михайло Завадський (засновник навчального закладу), дослідник історії краю Володимир Ястребов та інші. Вже після смерті вченого, в 1892 році, в Єлисаветграді було встановлено перший у Російській імперії пам’ятник учителю-просвітителю Віктору Григоровичу. Нині пам’ятник перенесений з Петропавлівського цвинтаря на Рівненський, а копію бюста (на знімку) можна побачити перед приміщенням Інженерного коледжу (колишнє Єлисаветградське земське реальне училище).

Кропивницький.

Фото автора.