Державні постаті, які пройшли всі етапи формування особистості, лідера, керівника, професіонала від районної ланки і до центральних органів влади, нехтуються сучасною системою, вони здебільшого займають формат «попередників», на яких завантажують та списують усі прорахунки, проблеми і гріхи соціально-економічного життя країни.

Принципи і природа правонаступництва, цивілізованої передачі влади, накопиченого позитивного потенціалу, визначеного курсу та інституційної спроможності не формально — заборонено і викорінено з механізму формування та реалізації системи державного управління.

Сьогодні дуже рідко можна знайти державних діячів, які можуть стверджувати, що за термін їх каденції досягнуто певних здобутків і напрацювань. Склад урядовців, міністрів, керівників відомств, очільників регіонів змінюється з року в рік дедалі частіше. Вони не встигають оголосити план своїх дій, а тим паче відповідати за законом про допущені серйозні прорахунки чи злочини.

Конституцією України закріплено загальні засади будівництва країни, де Україну визнано як суверенну Незалежну, демократичну, соціальну та правову державу.

Відповідно, для досягнення і зміцнення визначених конституційних засад вперше в історії державотворення з’явилися абсолютно нові державні інституції, які започаткували свою діяльність з появою Основного Закону країни.

В Україні вперше засновано інститут Уповноваженого з прав людини, нова система податкової служби, Конституційний Суд України, Рахункова палата — як абсолютно новий інструмент незалежного, зовнішнього, державного фінансового контролю.

Своєрідною історичною місією стало формування нових інститутів влади — керівникам, фахівцям, досвід яких давав право очолити і сформувати роботу сучасних державних органів влади.

Серед плеяди новаторів таких органів став фундатор і засновник Рахункової палати Валентин Симоненко. Одразу після прийняття Конституції України восени 1996 року був прийнятий Закон України «Про Рахункову палату», який заклав правові основи для формування нового інституту в системі державного зовнішнього фінансового контролю.

Відповідно до ст. 98 Конституції України «Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата».

На час законодавчого утворення Рахункової палати В. Симоненко виконував повноваження народного депутата України другого скликання, де доля надала мені можливість познайомитись з ним, працювати та спілкуватись ось уже понад 25 років.

Тоді Верховна Рада України, поза сумнівом, зробила абсолютно правильний вибір, обравши

В. Симоненка Головою Рахункової палати. Його досвід у державотворенні, як на урядовому рівні, так і на регіональному, забезпечував можливість у формуванні нової інституції, по суті, з чистого аркуша. Від пошуку адміністративного приміщення до підбору кадрового потенціалу, здатного завантажити і запустити державний орган на ефективне виконання законодавчих функцій та повноважень — все, буквально все довелося вирішувати майже одноосібно і у вкрай стислі терміни.

Завдяки набутому практичному досвіду, мудрості та зрілості керівника установи, з перших років роботи Рахункової палати українське суспільство отримало унікальну можливість знати, хто і як використовує народні кошти, а принцип гласності став основним пріоритетом у діяльності органу незалежного державного контролю. Перші резонансні результати контрольних заходів; перевірка роботи Міністерства енергетики та електрифікації, про використання коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, про діяльність незаконно утвореного органу «Укрспецфіну» — ці та низка інших напрацювань засвідчили, що в Україні раз і назавжди запрацював інститут незалежного зовнішнього державного контролю — саме в інтересах усіх громадян України. До речі, цим принципом керується і сьогоднішній склад Рахункової палати, що, безперечно, засвідчує природну логіку правонаступництва та зміцнення інституційної спроможності державної установи.

Як стверджує нинішній Голова Рахункової палати Валерій Пацкан: «Один з наших пріоритетів сьогодні — зростання довіри в суспільстві до Рахункової палати. Ми хочемо, щоб українці чітко знали, що Рахункова обстоює ефективне витрачання кожної гривні наших громадян. Я дотримуюсь такого принципу: не існує державних грошей, існують гроші платників податків!».

Варто зазначити, що вже на другий рік існування Рахункової палати відбулися перші кроки в її міжнародній діяльності. У 1998 році за ініціативою В. Симоненка Рахункова палата стала членом міжнародної Організації Вищих Органів Фінансового Контролю (INTOSAI), яка об’єднує під егідою Організації Об’єднаних Націй Вищі Аудиторські Органи понад 180 країн, а згодом, у 1999 році, українська інституція незалежного фінансового контролю здобула членство у Європейській організації Вищих Органів Фінансового Контролю (EVROSAI). З 2006 року Рахункова палата ініціювала та очолила спеціальну групу з аудиту ліквідації наслідків техногенних катастроф та радіоактивних відходів у структурі Вищих Органів Фінансового Контролю Європи. У 2009 році понад 50 держав-учасниць Організації з безпеки та співробітництва в Європі одностайно підтримали рішення про обрання Рахункової палати України зовнішнім аудитором ОБСЄ, повноваження якого здійснювались більше двох термінів поспіль.

Зазначені приклади напрацювань — свідчення відвертого бажання і прагнення у досягненні суспільного визнання Рахункової палати та підвищення міжнародного авторитету незалежної, молодої, сучасної України.

Мистецтво управління процесом творення, будівництва і розбудови абсолютно нового, неосвоєного прагнення внести свій конкретний внесок у розвиток новітньої історії та відчуття великої державницької відповідальності — це саме ті риси характеру, які демонстрували світу наявність в Україні досвідчених, талановитих кадрів, що не в політичних гаслах, а на конкретних справах знали і могли робити унікальні справи — не для себе і не заради слави, а для держави, її престижу та для всіх своїх співвітчизників.

Такий досвід і професійний потенціал необхідно культивувати, множити і розповсюджувати серед сучасної молодої еліти, таких здібностей і навиків не вчить та не може вчити у принципі закордонна система.

Звісно, стиль і методи керівництва В. Симоненка не завжди були простими і демократичними. Під час прийняття рішень передусім враховувались виключно загальнодержавні інтереси, проводився глибокий аналіз предмета дослідження в будь-якій сфері економіки чи соціальної політики. У жодному разі рішення або рекомендації не мали формального характеру, вони здебільшого набували своєрідної формули, програми дій для уряду країни, для кардинальних змін у законодавстві парламентом України та ефективності у роботі міністерств і відомств у частині використання публічних фінансових ресурсів.

Матеріали Рахункової палати тоді й сьогодні затребувані тими державними структурами, політичними силами, які бажають змінити ситуацію на краще, забезпечити ефективне управління коштами та, зрештою, спрямувати свою природну функцію на підвищення якості життя народу України. Однак потребу цього відчувають, на жаль, не всі, але ідеального середовища у системі державного управління практично не буває.

За роки активної діяльності В. Симоненка політична система та еліта змінювались також досить активно. Для довідки та до уваги «нових облич» сучасної влади — три президенти України, п’ять голів Верховної Ради України, десять прем’єр-міністрів України фактично стали соратниками, партнерами і опонентами у трудових буднях В. Симоненка, під час будівництва Незалежної України. Головним інструментом для прямого, предметного і ефективного діалогу з будь-яким лідером, представником політичної більшості чи меншості завжди були високопрофесійні, об’єктивні та принципові результати роботи, конструктивні пропозиції в частині вирішення багатьох загальнодержавних справ. Не лукавство перед владою, а правда, інколи гірка, і занадто принципова — рухали прагненням у досягненнях конкретних результатів.

Упродовж двох термінів перебування на посаді Голови Рахункової палати (а це понад 14 років) В. Симоненку доводилося не раз здійснювати опір тиску та втручанню влади і політичних сил у сферу діяльності Рахункової палати. А визначений законом статус незалежності інституції державного контролю став не до вподоби окремим «вождям» і до сьогодні. Спроби «приручити», обмежити у діях, функціях та оприлюдненні реальних фактів стану в бюджетній сфері занадто часто використовуються у великій політиці.

«Рахункова палата за своєю природою, суттю та ідеологією не може бути правою чи лівою, бути підпорядкованою політичній меншості або більшості — вона за Конституцією України діє від імені Верховної Ради України, а значить, від імені усього народу України, в цьому її незалежність, об’єктивність та суспільне значення» — цей принцип і постулат належить Валентину Симоненку, актуальність якого не зменшується у часи сьогоденного бурхливого політичного життя.

Роль особистості у розвитку історичного процесу, її вплив на формування суспільних благ неможлива без наявності природної властивості створювати нові цінності, розбудовувати (не руйнувати) систему, у якій доля і місія надали право жити і діяти. Практично вся трудова діяльність

В. Симоненка сформована на прикладах творення, а не руйнації. Ще у часи минулого століття, які нові політики та молода генерація звикли називати «совковою епохою», досить чималий термін життя в біографії В. Симоненка відведено виконанню функцій голови виконкому Одеської міської ради (зараз по-модному обзивати цю посаду — мером міста, хоча Конституція України таку назву ще не визначила). Без зайвих перебільшень варто зазначити, що завдячуючи професіоналізму, лідерським якостям, любові й патріотизму до рідного міста започатковано цілу плеяду соціально-економічних планів, інженерних та архітектурних проектів, новобудов та благодійних справ. На знак поваги та подяки своїх земляків Валентина Костянтиновича визнано Почесним громадянином міста Одеси. Цілком актуальний приклад в час, коли Україна на порозі місцевих виборів і за посади міських голів — багато охочих із лав багатьох сфер, особливо — театру, спорту, кіно, шоу-бізнесу та інших... На цей рахунок В. Симоненко завжди акцентує: «Що раніше міський голова виступав у ролі робочого, тяглового коня — а тепер у ролі циркової конячки...» Це так, як кажуть, на всяк випадок і для роздумів прийдешніх поколінь!!!

Прагнення робити конкретні справи, бути почутим і рухатись у напрямку позитивних зрушень, говорити, а не замовчувати правду — дуже чітко зафіксовано у сотнях публікацій, монографіях, книгах, які написані самим життям В. Симоненка. Біль, крик душі та глибокі, високопрофесійні роздуми над складними проблемами державного будівництва практично у всі часи та етапи трудової діяльності стали своєрідним способом, нормою життя, соціальною, духовною і моральною потребою автора — публіциста, політика, вченого і державного діяча.

Не заради самореклами чи популізму, а заради того, щоб зупинити і ліквідувати пороки тих процесів, які не дають нашій державі рухатись до цивілізованого світового простору, зробити життя українського народу кращим, гідним, мирним і справедливим. «Пятилетки независимости», «Пятилетки крутого пике», «Украинское Причорноморье», «Украину возродят регионы» та багато інших авторських видань написані і вистраждані на власному практичному життєвому досвіді В. Симоненка. Бажано з ними ознайомитись, вдуматись у суть та врахувати на перспективу, особливо тим, хто уособлює сьогодні сучасну владу.

Ну і, звісно, коли вести мову про образ В. Симоненка, неможливо упустити або не згадати його рідну стихію, якій він віддає практично увесь свій вільний час, усе своє життя — гори, гори і ще раз гори!!! Майже під 22-річним керівництвом В. Симоненком Федерації альпінізму та скелелазіння українських спортсменів визнав увесь світ, а у древній гірській системі Гімалаїв з’явилася нова вершина заввишки 6251 метр, яка на віки носитиме ім’я «Україна».

Ось вони — конкретні справи, результати, надбання і бажання творити нове, прогресивне і вічне...

Перелік здобутків і досягнень В. Симоненка набагато більший, аніж наведено у цьому тексті. Мета опису дій керівника, вчителя і вченого, політика і державного діяча, який достойно пройшов та продовжує йти визначеним шляхом державотворення, не тільки, щоб подякувати за працю, громадянську позицію, за мудрість і силу — привітати з нагоди чудової життєвої дати, а в першу чергу привернути увагу нової політичної влади на потребу враховувати уроки минулого, його позитив та напрацювання.

Нові обличчя у владі — це сміливо і на перспективу, однак відмежовуватись від минулого та представників, що творили основи для сьогодення, нехтувати вченням та уроками історії власного народу означає рухатись не вперед, а в бік суцільного краху.

Філософія кадрової політики, системи державного управління будь-якої країни, яка прагне цивілізованого рівня життя — має формуватися на основі поєднання зрілих, досвідчених, високопрофесійних кадрів та молодої генерації, що мають спільну мету і бажання будівництва могутньої, високодуховної і культурної держави.

Сьогодні часто прагнуть запозичити досвід управління країною у США чи країн Європи. Тож варто звернути увагу, що президент США Д. Трамп — далеко не юнак, і канцлер Німеччини А. Меркель давно у спогадах про студентські роки, але це не заважає їм формувати уряди, політикум своїх країн з числа зрілих, досвідчених, авторитетних кадрів, з урахуванням усіх законів та практики правонаступництва, поєднання позитиву, досягнутого у минулому, та нових прогресивних сил, але не за рахунок іноземних «варягів», а власної вітчизняної, у тому числі молодої, еліти... Саме у такому форматі — запорука позитиву та подальшого розвитку успішного суспільства.

Час летить дуже швидко, людська пам’ять має властивість фіксувати, накопичувати та берегти. Дуже важливо в цей історичний період, коли у нашому українському домі біда і горе, трагедія і війна — цінити весь потенціал країни, спромогтись поважати історію України, її людей, постатей, державних лідерів, усіх тих, хто вніс свій розум, потенціал і надбання у загальнодержавну справу.

Варто дякувати Богу за любов до України, за те, що впродовж вкрай нелегкого, тернистого, багатостраждального життя українського народу на кожному з етапів розвитку з’являються історичні постаті, здатні будувати, а не руйнувати — розвивати науку, політику, захищати і рухати історію України в майбутнє. З нагоди ювілейної дати Валентина Костянтиновича Симоненка, Героя України, варто побажати йому творити, творити і діяти — щоб жити достойно у вільній, демократичній, самодостатній, високорозвинутій країні, у мирі та злагоді. А держава і влада зобов’язані об’єднуватись навколо інтелекту нації, духу і розуму українського народу та робити все, щоб життя людей відповідало вимогам і потребам сьогодення — зрештою, жити по-людськи на своїй рідній українській землі!!!

Анатолій ЮХИМЧУК,
народний депутат України другого скликання, секретар Рахункової палати в 2005—2018 роках.

Із досьє «Голосу України»:

Валентин Симоненко народився 04.07.1940 року в Одесі, за фахом інженер-будівельник, спеціальність здобув у Одеському інженерно-будівельному інституті.

Доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук, народний депутат України першого-другого скликань, нагороджений високими державними нагородами, Герой України.

За час трудової діяльності пройшов шлях від майстра, інженера, начальника відділу капітального будівництва, директора заводу, голови виконкому Одеської міської ради до Першого віце-прем’єр-міністра України.

З 1997-го по 2011 рік — Голова Рахункової палати України.