Микола Іванович Богданець з онуком Андрійком (теж Богданцем).

Але, знаючи цю людину багато років, можу стверджувати: вони його характеризують точно. Діва, народився у Рік Собаки. В усьому скрупульозний, акуратний, відповідальний, компетентний, а щодо року, то вірний товариш, надійний у родинному колі та на роботі.

Хоча Микола Богданець має дуже поширене для Рокитнівського району прізвище, його ні з ким не сплутають. Бо Миколу Івановича знає чимало мешканців цього поліського, обпаленого Чорнобилем району. Адже свого часу він дванадцять років працював начальником Чорнобильського відділу Рокитнівської РДА, першим заступником начальника районного управління праці та соцзахисту населення — до нього зверталися по допомогу та за консультаціями багато мешканців Рокитнівського району. І вони завжди їх отримували, бо цей чоловік дуже компетентний у багатьох питаннях, оскільки на державній службі (без урахування служби в армії) сорок років.

Нині Микола Богданець — заступник рокитнівського сільського голови. Село Рокитне — приміське до однойменного райцентру-тезки, має свою специфіку, як й інші села, що входять до складу Рокитнівської сільської ради.

Але всім їм дають раду сільський голова Петро Гончар та його заступник Микола Богданець за підтримки депутатського корпусу. Обоє компетентні, вміють працювати з людьми, вболівають за долі сіл.

Нещодавно Микола Богданець звертався до нашої газети по допомогу: у селі закрили відділення Ощадбанку і потрібно було знайти заміну йому, щоб пенсіонери не долали 7—8 кілометрів до райцентру. Вирішив питання — тепер майже всі ці послуги рокитненці отримують у комп’ютеризованому Рокитнівському сільському відділенні поштового зв’язку, про що подбав директор обласної дирекції «Укрпошти» Вадим Мосаковський.

І такий конкретний Микола Іванович Богданець у всіх питаннях, що стосуються життя територіальної громади, окремого її мешканця. Хоче, щоб вона розвивалася, багатшала, так само, як і наша держава. Може, тому що Микола Іванович Богданець народився 24 серпня, коли святкуємо День Незалежності України, щоправда, задовго до цієї щасливої дати.

— Мій надійний тил — моя сім’я: дружина Марина, сини Микола та Іван, донька Ірина і, звичайно ж, найбільший улюбленець усіх, доньчин син, шестирічний Андрійко, — розповідає Микола Богданець.

Усім дітям подружжя Богданців дало освіту. Син Микола — інженер у конструкторському бюро Рокитнівського склозаводу, Іван — системний адміністратор, донька Ірина — медсестра Рокитнівської ЦРЛ. Найбільше тішить онук Андрійко — любить грати у менеджера, залучає до гри дідуся і бабусю. А нинішнього Першовересня збирається до школи.

Сам же Микола Іванович дуже любить тихе полювання — знає всі грибні місця у довколишньому лісі, а також читати детективи.

Він не лише вірить у краще майбутнє України, а й багато робить для цього у своїй сільській територіальній громаді. Адже будуть економічно міцними громади — буде сильною й Україна.

Таких би компетентних управлінців, з досвідом, які знають про життя не теоретично, а на практиці, уміють розв’язувати проблеми, працювати з людьми, людяних, побільше б у Київ... Адже там весь час кажуть про нібито «кадровий голод». Насправді ж на місцях чимало досвідчених управлінців — треба тільки хотіти їх розгледіти.

Рівне.

Фото надано автором.