Сільський голова Анжела Стецюк із Чемеровецького району разом із Любов’ю Шлюсар сподіваються знайти підтримку та допомогу в організації сімейної ферми у департаменті розвитку промисловості та агропромислового комплексу Хмельницької ОДА. Пройти шлях становлення чиновники допомогли вже не одній родині.
 


Для Олександра Свідерського закладка персикового саду стала продовженням тієї справи, якою на берегах Дністра багато років займались батьки.
 


Альона Шибунько з-поміж півтори тисячі учасників, котрі брали участь у конкурсі на кращий інвестиційний проект, вийшла до фіналу і отримала грант у півмільйона гривень на розвиток равликової ферми.

А ще й зійде рясно, вродить гарно, смакуватиме людям, принесе користь господарям, наповнить не тільки засіки, а й бюджет...

Приблизно так уявляємо перспективну аграрну галузь і успішні господарства. Чи можна знайти все це в наших реаліях? Можна. Хоча насправді започатковувати свій навіть невеликий бізнес на селі дуже непросто. Бо одразу починають працювати не так «за», як переважно «проти» різні сили і обставини, виникає чимало проблем і перешкод, і дуже часто банально не вистачає або коштів, або землі, або техніки, або просто робочих рук.

Та попри все знаходяться ті, хто все це долає і таки засіває своє поле, будує власну ферму і закладає сад... Приклади такого початкового бізнесу спробували відшукати на Хмельниччині.

Коли є батьківська підтримка

З одного боку, в Олександра Свідерського було все, щоб стати фермером і започаткувати свій бізнес. Ось тобі сільська сім’я, в якій батьки уже мали добрий досвід садівництва. Ось справді райський куточок неподалік Дністра, де розташувалось рідне село Рогізна у Кам’янець-Подільському районі. Ось пару гектарів землі, що перепали родині... Саме ці складові є тим фундаментом, на якому будується такий успішний європейський фермерський бізнес, котрий не тільки годує свої країни, але й дає роботу десяткам тисяч українців.

Але, з іншого боку, чому і в рідному Кам’янець-Подільському районі, і в сусідніх, і по всій області зовсім небагато господарів, готових започатковувати власну справу на своїх же не надто великих ділянках землі? Чому не тільки старше покоління, котрому фізично важко працювати в полі, віддає свої наділи аграрним компаніям, але й молоді та дужі з легкістю покидають свою землю і їдуть працювати за кордон на чужій?

Якщо над усім цим роздумувати та детально аналізувати, швидше за все, ніколи так і не станеш фермером. Тут треба просто братися до роботи. Навіть попри всі ризики. Так і зробив Олександр, засадивши два гектари саду. Причому не традиційного для області яблуневого, а навіть для цього доволі унікального придністровського кліматичного регіону незвичного персикового.

Ще пару десятиліть тому Хмельниччина вважалась не тим місцем, де варто вирощувати цей теплолюбивий фрукт. Хоч декому і вдавалось отримати солодкі плоди, але, як правило, насадження страждали і гинули від морозів. Тепер ситуація інша. На руку садівникам зіграли зміни кліматичних умов, коли значно теплішим стало не тільки літо, а головне — зими. Та й сучасні сорти дивують продуктивністю та якістю плодів.

Тож свої два гектари Олександр засадив персиками. Але цим не обмежився і тепер поряд підростають сливи, абрикоси, черешні та груші. Все це, начебто, і не новинка для подільських садів, та водночас більша частина цих фруктів, особливо ранніх, завозиться на ринки та в супермаркети краю зі східних та південних областей. А чому б не вирощувати своє? Тож молодий садівник намагається довести, що для цього є всі умови і можливості.

Перші дерева висадив ще п’ять років тому. Тепер вже збирає непогані врожаї. Кожне деревце дає по 20 — 30 кілограмів персиків, тож цьогорічний врожай становитиме до десяти тонн. А крім того, зібрали вже до 15 тонн слив. У наступні сезони очікують плодоношення абрикос та груш.

Якщо сад — це заняття для Олександра, то у дружини Ольги своє захоплення — троянди.

Причому квіти теж давно перестали бути просто хобі, тепер і вони -частина родинного бізнесу. В колекції до двохсот сортів. А коли квітує майже сорок тисяч саджанців, справді є на що подивитись. Продають квіти, саджанці. А тепер планують ще й виготовляти трояндове варення. Словом, сімейна справа шириться.

Чи почуваються Свідерські успішними підприємцями? Тепер, коли справа цвіте і плодоносить у буквальному розумінні слова, так. Проте обоє переконані, навряд чи досягли б успіху, якби не батьки. Від них перейняли багаторічний досвід, знання, отримали підтримку на самому старті. Не було б цього, хто знає, можливо, і ця молода сім’я закладала би сади на чужоземних гектарах. Але тепер надзвичайно раді, що працюють тут, у себе вдома.

Півмільйона від спонсора

У хмельничанки Альони Шибунько зовсім інша аграрна історія, в якій для неї все нове, модне і сучасне, починаючи із самого продукту. Хоча равликовими фермами вже не особливо і здивуєш, підприємиця хоче постачати цей продукт не так за кордон, як на внутрішній ринок. Зокрема, планує найближчим часом і хмельничанам представити цей делікатес, бо досі у продажу в місцевій торгівлі його не було.

Свою справу розпочала із ферми у тридцять соток, де відгодовують незвичне «стадо». А ще є свій «дитсадок», де равлики розмножуються.

Для започаткування справи вистачило бажання і власних коштів. А от для того, щоб розвиватись далі, цього замало. І тут на допомогу прийшов проект «Мільйони добрих справ», який проводила компанія «Епіцентр К». Альона стала однією з півтори тисячі тих, хто подав свою заявку на участь. А в результаті дійшла до десятки фіналістів і отримала грант у півмільйона гривень на розвиток свого бізнес-проекту.

Плани чималі — орендувати додаткові землі та перетворити старий закинутий корівник на нову равликову ферму. Окрім того, що на ній отримуватимуть продукцію для продажу, хочуть зацікавити ще й туристів. Адже родинні ферми, де можна не тільки ознайомитись з виробничим процесом, а й одразу продегустувати продукцію, придбати для себе — це популярна і вигідна справа, яка поширена в багатьох країнах. То чому б їй не процвітати і на Хмельниччині?

Толковий голова

Своїх односельців до роботи заохочує голова села Вільхівці, що у Чемеровецькому районі, Анжела Стецюк. Причому це не тільки допомога від чиновника, котрий може підказати, як розв’язати чимало бюрократичних проблем, а й від людини, котра сама шукає свій успішний шлях у житті.

Коли всі розповідали, що у селі немає роботи, Анжела разом із однодумцями взялась за створення кооперативу. Причому теж вирішили відійти від стандартів і взялись за вирощування грибів. Не побоялись ані конкуренції великих компаній, котрі постачають на ринок тонни цього продукту, ані того, що раніше ніколи цим не займались. Просто почали робити те, що можна. У результаті — от тобі робота та офіційний заробіток для дванадцятьох односельців. І знову ж таки буквально на порозі свого дому. Хіба не зручно?

Зрозуміло, що за такий бізнес не візьметься все село. Але ж можна займатись з вигодою тим, що й так роблять щодня. Розмови про сімейні молочні ферми вже просто оскомину набили. А сільський голова в буквальному розумінні слова взяла за руку Любов Шлюсар і повела аж у департамент агропромислового розвитку, аби там підказали, допомогли, підтримали у створенні сімейної молочної ферми. Адже в області вже працює кілька таких, тож їх досвід важливий для початківців.

Чи стануть всі таки ферми чи будь-який інший родинний бізнес справді успішними та довготривалими? Чи захочуть ним займатись майбутні покоління? Чи витримає він конкуренцію з боку потужних агровиробників? Однозначних відповідей на ці запитання немає. Далеко не всім, хто розпочав, вдається підтримувати і розвивати свою справу. Те, з чим доводиться стикатись фермерам-початківцям, тема окремої розмови. Але й того, що комусь таки вдається досягти успіху, теж відкидати не можна.

Наразі це здебільшого маленькі перемоги окремих родин. Та, можливо, настане той час, коли вони уособлюватимуть успіх вітчизняної аграрної сфери. Адже він не тільки в тому, щоб ми з року в рік нарощували вал зерна — це і тепер забезпечують нам агрохолдинги. І навіть не в тому, щоб був наповнений внутрішній ринок своїми якісними харчами. А ще й у тому, щоб люди могли успішно жити і працювати у рідному селі. Цього прагнуть тисячі українців.

Хмельницька область.

Фото надано автором.