Народився цей вольовий чоловік у селі Калинівка Корецького району, а у школу ходив до райцентру. «Це три кілометри від мого села... Дорога була наче гра та забавка. І не здавалося тоді, що це так далеко», – згадує Іван Ростиславович.
Після закінчення школи здобував освіту у Львові. Далі пішов працювати на молокозавод, а через деякий час — в армію. Згодом був Афганістан. Відправили 18-річного Івана 21 вересня 1982 року в Славуту, а потім — в Ашхабад.
«Потрапили ми в Кушку, це південний мис Туркменістану, невелике містечко. Пам’ятаю, як майор Цимбалюк на призовному погрожував нам: «Будете поводитись погано — відправлю у Кушку». Тому це містечко було для нас чимось страшним. Та потрапив я туди не через погану поведінку, а мабуть, так розпорядилася доля. Там проходили курс молодого бійця. Півроку мали залишатися на навчанні, але вже за два місяці нас направили в Ташкент. Із аеропорту одразу ж потрапили в Афганістан», — розповідає колишній воїн-афганець.
Під час служби Іван Ростиславович дуже сумував за домівкою, за рідними людьми. Додому намагався часто писати.
«Віра в те, що повернуся живим, була дуже мізерною. Тому Афганістан — це та межа, яка розділила моє життя на «до» і «після». Проте там я дізнався, що таке справжня чоловіча дружба, що таке совість, мужність, честь, героїзм. Коли життя в небезпеці і ти залежиш не тільки від себе, виникає міцне почуття єдності, вірності, без сумніву і фальші», – додає.
Повернувся Іван Ростиславович додому 30 листопада 1984 року, саме у день народження мами. Цим самим зробив їй найцінніший подарунок. Згодом поїхав навчатися до Києва. Але служба в армії далася взнаки серйозною хворобою.
«Довелося обирати між навчанням та лікуванням. Мені зробили операцію, реабілітація потребувала чимало часу. Дякувати Богові, і це життєве випробування вдалося подолати», — зітхає Іван Маркевич.
...Івану Ростиславовичу 56 років. Він проживає у Корці. Уже дев’ятнадцять років очолює Корецьку районну організацію Української спілки ветеранів Афганістану.
— Завдяки афганському братству, районній та міській владі регулярно відзначаємо пов’язані з війною в Афганістані пам’ятні дати. Традиційно проводимо спортивні змагання, присвячені пам’яті загиблих земляків. Мали спільну мету — увічнення пам’яті полеглих. Завдяки небайдужим мешканцям збудували меморіальний комплекс у Корці. На сьогодні найголовніше завдання — турбота про сім’ї, які втратили своїх синів, чоловіків, — каже Іван Маркевич.
Корець
Рівненської області.
Фото надано автором.
