Навіть, якщо у вас в холодильнику не порожньо і в тому базаруванні великої потреби немає... Буде що купити, що почути, про що згадати.

«Привезете потім. Я тут завжди стою!»

У м’ясній крамниці ви не встоїте перед лагідним натиском продавчині, яка радитиме вам сало і м’ясо так щиро і за такою прийнятною ціною, що ви обов’язково його захочете. Вона вам скаже, що її звати Тетяна, і стоїть вона тут щодня, а потім зважить і вручить якісний український наркотик гривень по 35 за кіло. А це означатиме, що з двох умовних метрів сала — один вам фактично подарували. Якщо у вас зовсім немає грошей, ви кричіть про це зразу, бо Тетяна після сала кластиме на ваги вирізку гривень по дев’яносто, обіцяючи такі подарункові бонуси, що найближчий вікенд з шашликом уже уявлятиметься вам як абсолютно незмінний і невідворотний розвиток ситуації. Вона вам так і скаже: «Ви беріть, а гроші мені привезете потім, я завжди тут стою!». І все це (аж не віриться!) — без підстави!.. Чомусь у Помічній на базарі так повелося здавна, що продавець мусив вірити бідному землякові й частково відпускав товар на віру — під майбутню зарплату, пенсію тощо. Слова «я віддам наступної п’ятниці» тут мали юридичну силу швейцарського банку ще у вісімдесятих минулого століття, і історію, в якій довіра й людяність продавця були нагло обмануті, тут не чув майже ніхто.

Крім м’ясної продукції (свинини, телятини, баранини, птиці) від добровеличківського, помічнянського, піщанобрідського... селянина, базар цей славиться гарними овочевими рядами. Щоправда, цього року спекотне літо висушило городи, які не мали поливу. Тому-то мало сьогодні на базарі жвавих розмов між пенсіонерами, які почуваються при ділі, маючи можливість продати кіло огірків чи пучок салату. Досягли результату хіба що ті, хто знайшов гроші на техніку, зрошення, врожайні сорти овочів...

Овочі продаються навіть краще, ніж до епідемії

Тетяну Жогло (на знімку) можна знайти на помічнянському базарі за дуже короткою та простою характеристикою: щира усмішка, добре, мов з іконостасу, обличчя, гарна українська мова. А ще — за асортиментом (капуста брюссельська, білокачанна, цвітна, броколі, перець усіх кольорів, помідори, баклажани...) та доступними цінами (відбірний перець — по 12 грн за кіло, гарні ґрунтові помідори — по 10, броколі — 20). Городиною вона торгує разом із чоловіком Олександром.

Овочівництво — основний бізнес фермерів із Гнатівки. Але прибутків від нього поки що небагато. Щоб мати зиск від плантацій (під помідорами соток тридцять, капусти дві тисячі кущів...), мусили придбати в борг тракторець, провести крапельний полив. Та й зібрати врожай, хоч і після серйозних фінансових вливань, — це одне, а продати — інше. Інколи не фартить Жоглам на базарі й доводиться їхати та здавати овочі гуртовикам у Кропивницькому. І тоді капуста замість восьми гривень за кілограм віддається по три, а помідори — по шість...

«Тим часом син, щоб підтримати батьків-фермерів, заробляє в Голландії, — дозволяє зазирнути за лаштунки сімейного бізнесу господар. — Нічого, втримаємося. Бог нам помагає!»

А втішною ринковою тенденцією на тлі спекотного сезону і боргів є те, що городяни почали потроху звертати увагу на справжнє. На те, що виросло в природі без хімії і магічних маніпуляцій, котрі прискорюють розвиток рослин.

«У нас, приміром, картоплю купують навіть кияни. А в період карантину, на тлі страхів перед хворобою, люди згадали про вітаміни. Тож загалом овочі продаються навіть краще, ніж до епідемії», — підмітив Олександр Жогло.

Чомусь віриться, що тяжко працюючи, з надією на Бога, та свято оберігаючи звичаї і традиції, і помічнянські селяни та фермери, і всі українські таки доживуть колись до того часу, коли їхнє місце під сонцем забезпечуватиме і реальний заробіток, і гідне життя. Як в Голландії... Чи то пак — у Нідерландах.

Кіровоградська область.

Фото Івана КОРЗУНА.