Богдан Коцак зізнається: якби не служив у ДСНС, то напевно відкрив би власну автомайстерню. Адже все його життя пов’язане з машинами. Керував найрізноманітнішим транспортом — від легкового автомобіля до бронетранспортера, пожежної автоцистерни та врешті-решт автодрабини.

Перше знайомство Богдана з авто відбулося у рідному селі Середньому, що біля Ужгорода, коли хлопцеві було 12 років. За два будинки від юнака жив дядько Анатолій, який мав власну білу «Волгу», що на той час було рідкістю. «Вдячний дяді Толі, що навчив мене управляти машиною. Постійно запрошував: якщо не маєш удома роботи, то ходи зі мною ремонтувати двигун або машину. А я дам тобі посидіти за кермом. Отака зацікавленість була», — згадує Богдан.

Уроки дяді Толі не минули даремно. Після школи Богдан закінчив училище за спеціальністю автослюсар та зварювальник, отримав водійські права. А далі — тільки підкорював нові вершини. Бронетранспортер в армії, пожежна автоцистерна в Службі порятунку. Головне — зрозуміти принцип, а масштаб не має значення. «Сів за кермо КамАЗа, сів за кермо «Жигулів», начебто різниця трохи є, але не так відчувається», — запевняє Богдан. Проте й на цьому він не зупинився — пройшов спеціальні курси у Вінниці та став кваліфікованим водієм автодрабини. І зрозумів, що у водія АД-30 не менше напруження, ніж у водія пожежної автоцистерни.

Основна проблема — щільна забудова Ужгорода. «Автодрабині в нашому місті буквально немає місця, дуже важко навіть розкласти. Бо якщо є припарковані машини або зелена зона, то під’їзд до будинку дуже ускладнений. А є ще «лапи», які додають до ширини машини по півтора метра... Заважають також арки: висота машини не дозволяє через них проїхати (висота арки — 2,80 м, а у нас — 3,20 м). І ти заїхати не можеш ніяк. Стоїш, чекаєш і нічого не можеш зробити».

Богдан згадує непоодинокі випадки, коли було вкрай необхідно розкласти автодрабину. Однак цього не дозволяли обставини. До прикладу, пожежа на вулиці Дівочій в Ужгороді: «У той час ще ДАІ було. Вони перекрили і дорогу, і все. Кажуть: розкладайся. Кажу: як я розкладуся, якщо дерева заважають. Тож ставили «триколінку». Хлопці бігали на п’ятий поверх по сходах. А з автодрабиною було б простіше й швидше».

«Навіть тоді, коли спецтехніку вдається розкласти, водієві вистачає приводів для хвилювання, — розповідає речниця облДСНС Наталка Батир. — Адже він відповідає за безпеку пожежників. Мусить дивитися, щоб вони не бігли натовпом: допускається дві особи на драбину. І тільки коли один уже нагорі, можна пустити другого. Богдан перевіряє, щоб і карабіни мали з собою, бо можуть посковзнутися, особливо у негоду».

Утім, автодрабина залучається не тільки на виїзди, пов’язані з ліквідацією пожеж. Є чимало викликів, коли треба зайти у вікно квартири й відчинити заблоковані двері, обрізати аварійні дерева або й зняти з дерева кішку. Все, як у фільмах. Тільки пухнасті створіння не завжди хочуть, щоб їх рятували: «Виїжджали ми на вулицю Швабську. Там є перукарня і працівниці замучилися три дні слухати, як на дереві нявкає кішка, бо не може злізти, а зняти її нікому. Зателефонували до нас. Ми приїхали, але тільки-но розклалися — як кішка скочила донизу і втекла. Ми лише посміялися...» — згадує Богдан.

Тож коли Богдан вийде на заслужений відпочинок (а до цього вже рукою подати), матиме купу спогадів про службу в ДСНС. І кумедних, і не дуже. Та чим би чоловік не займався у майбутньому, одне знає достеменно: ця справа буде пов’язана з машинами. Куди ж без них...

Ужгород.

Фото управління ДСНС України у Закарпатській області.