Вони гідно виховали трьох дітей. У двох старших — Максима та Юлії — столичні університети вже позаду. Цьогоріч молодша Настя теж із медаллю закінчила школу і вступила до Дніпровського університету митної справи та фінансів.
Ми завітали до оселі Залат, коли Настя саме збиралася на навчання. Щоб провести сестричку в студентське життя, до рідної домівки приїхали також Юля з Максимом.
Побачив на дивані чимало всілякого дівочого вбрання і захвилювався: як усе це довезуть до Дніпра? «Так мене доправить на заняття тато, — із гордістю зацокотіла Настя. — Ще й допоможе влаштуватися до гуртожитку, зробити ремонт у кімнаті».
Господиня оселі Олена Олегівна люб’язно запросила до просторої кухні: тут є де розвернутися і все зроблено до ладу. Першими у вічі впадають вишивки. «Чиї це роботи?» — запитую. — «Мої, — відповідає Олена Олегівна. — Вишивала хрестиком для душі у вільну годину, тепер ось милуємося».
Розпитую Олену Залату про її життя. Мене дуже цікавило: як вона — міська жінка — полишила блага цивілізації і переїхала в село? Виявляється, її мама Анна Косенко і тато Олег Лавріненко — родом із Куйбишевого (тепер Більмак). Тут вони народилися і виросли. Всіх трьох дітей — Олену, Юрія і Олексія — Анна Іванівна приїжджала народжувати у рідне селище. Часто тут гостювали. Особливо полюбилося селище старшій Олені.
Дівчина виросла доброю, але могла і постояти за себе. Якось на відверту розмову Олену викликали тітка Валентина і сестра бабусі Олександра. Вони розповіли, що у райцентрі є вдівець, дуже хороша людина. Оце була б пара на всі сто! Але у чоловіка є двоє дітей... Олена ж відповіла: «Діти — це ж прекрасно!»
Отак доля звела це подружжя і більше не розлучала. Понад два десятиріччя вже разом Олена Олегівна і Петро Петрович.
— Діти прийняли мене без проблем, — розповіла жінка, — і стали звати мамою. Це надихало мене, віддавала їм усю теплоту свого серця, приділяла багато часу, гралась із ними, готувала смачненьке.
Через кілька літ у родині Залат з’явилося ще одне сонечко, третя радість — донечка Настуся.
— Не повірите, це була улюблена «лялька» сім’ї, — розповіла Олена Олегівна. — Мені було легко з нею, бо Максим та Юля не випускала її з рук, завжди гралися з нею, допомагали мені.
Олена Олегівна й Петро Петрович тримають домашнє господарство. Свого часу і корова була, старались мати на столі натуральні продукти. До догляду за домашнім господарством Залати залучали і своїх дітей, бо вважають, що це прищеплює любов до праці.
У родині є правило: будь-яку роботу виконувати гуртом. Дівчатка Юля та Настя крутилися біля мами на кухні, навчалися премудростей кухарської справи. А Олена Олегівна з радістю навчала, бо знала, що це необхідно їм у житті.
Мамині слова підтвердила старша Юлія. Вона вже закінчила Київський авіаційний університет, стала графічним дизайнером і тепер виконує замовлення онлайн, любить подорожувати і вже побувала у багатьох країнах.
— Мені неодноразово доводилось демонструвати свої кулінарні таланти навіть за кордоном, — згадує Юля. — Коли друзі смакували моїм борщем, то були у захваті від нашої української кухні і допитувались, де я навчилась готувати. Завжди з гордістю казала: «Це мамин борщ!».
Максим теж закінчив Київський авіаційний університет, нині працює в одеському аеропорту.
У сім’ї Залат створювали умови, щоб діти мали достатньо часу для занять. І всі троє старалися, вчилися на відмінно. Тепер же і Максим, і Юлія, і Настя сумують, що рідко приїжджають додому. Але хоч би де вони були, батьки завжди на зв’язку й у курсі новин кожного з дітей.
Більмацький район Запорізької області.
Фото автора.
