Викладачка англійської мови з Маріупольського міського ліцею Людмила Тоцина вбачає свою вчительську місію в тому, щоб розвивати у дітей навички XXI сторіччя: критичне мислення, медіаграмотність та комунікацію. Нещодавно вона увійшла в десятку кращих педагогів за версією премії Global Teacher Prize Ukraine.

У своїй учительській практиці Людмила впроваджує один міжнародний проект за іншим. Вона є тренеркою та менторкою GoCamp, фасилітаторкою в «English for Media Literacy», вчителькою в «English Access Microscholarship Program». Метою проектів, до яких долучилася моя співрозмовниця, є розвиток у дітях лідерських якостей і реалізація соціальних програм. Проте своїм основним завданням маріупольчанка вважає стимулювання й спрямування процесу самостійного пошуку інформації та спільної діяльності школярів.

— Під час карантину ми налагодили роботу в режимі онлайн, — розповідає Людмила. — Під час онлайн-тренінгів діти підготували виступи й самі були у ролі тренерів. Одне з таких цікавих онлайн-занять, проведених для учнів Маріуполя та Запоріжжя, присвятили антибулінгу. Впродовж діалогу учні змогли не тільки відпрацювати навички володіння англійською мовою, а й поділитися своїми історіями з життя за цією тематикою.

Людмила Тоцина разом із дітьми долучилися й до проектів «English for Media Literacy» та «Very Verified Course on Media Literacy», що є частиною проекту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», впроваджуваного за підтримки Посольства США та Посольства Великої Британії в Україні у партнерстві з МОН. Ці всеукраїнські програми були реалізовані для того, щоб діти розвивали в собі навички медіаграмотності і навчилися розрізняти: де правдива інформація, а де фейкова. «Діти — дуже вразлива аудиторія, вони залежні від смартфонів і здебільшого не усвідомлюють, який вплив на них справляє інформація з соцмереж», — зазначає педагог.

Свій успіх Людмила пояснює просто: «Мою професійну енергетику підживлює бажання ділитися з іншими. Багато хто з учителів вважає методики викладання своєю власністю, тримає їх у секреті, — зауважує вона. — Я ж, навпаки, упевнена, що успішні педагоги повинні ділитися досвідом з іншими заради спільної мети — реформи української освіти».

Минулого року Людмила Тоцина перемогла у програмі обміну «Fulbright Teaching Excellence and Achievement» і протягом двох місяців вчилася цікаво й ефективно викладати медіаграмотність в американському Kent State University.

— Кожен учасник програми мав свого наставника, ментора — вчителя у школі, де ми проводили уроки, — розповідає про перебування в США. — Моїм ментором була викладачка предмета Social Issues — на цих уроках американські учні вивчають, що відбувається у світі: новини, конфлікти, де зараз війна тощо. Кожен ранок вони починають з обговорення новин, аналізують джерела інформації. Коли школярі розуміють, що відбувається довкола, вони інакше бачать себе у цьому світі. Ми теж мали змогу там викладати. У мене склалося враження, що американські учні дуже просунуті в сенсі світогляду та знання останніх подій у світі.

Людмила повернулася додому з бажанням, щоб і українські школярі були більш поінформованими. «У програму з англійської мови можна дуже легко й природно вплести теми медіаграмотності, тим паче, що тепер я знаю, як цікаво і доступно навчати дітей розрізняти фейки, дезінформацію, маніпуляції, — пояснює вона. — І от що ми зробили: у Маріуполі реалізували проект «IMPULSE», за грантової підтримки від посольства США, для шкільних вчителів англійської мови. Метою проекту було створення мотивації для молодих викладачів, щоб вони залишались у професії та зробили свої уроки більш сучасними, інтерактивними, цікавими».

«Задля цього минулого навчального року провели серію тренінгів, — розповідає Людмила. — Разом з Альоною Танчик з Донецького університету управління ми були основними тренерами й залучали до цих тренінгів своїх колег, серед яких були і тренери British Counsil. Також приїжджали поділитися досвідом колеги з Дніпра, Харкова. Долучилися до роботи й фахівці з викладання англійської мови з американського посольства. Ми не могли їх запросити в Маріуполь, оскільки партнерам із США заборонено сюди приїжджати через близькість міста до зони бойових дій. Тому ми організували 3 дні тренінгів у Бердянську. До нас приїжджали English Language Fellows». Учителька залучила до заходу своїх колег, з якими познайомилась у США. Вони знімали короткі відео з лайфхаками «Як я це роблю» на теми, запропоновані до обговорення. «Так ми намагалися максимально об’єднати людей, щоб поділитися досвідом, — розповідає вона. — Щоб зрештою наші вчителі переконалися, що вони не гірші від колег з інших країн, а іноді навіть кращі. Я в цьому переконалася, маючи практику в Америці. Хоча українські викладачі часто дуже скромні і не схильні розповідати про власні досягнення».

— Ви також приділяєте багато уваги екологічному вихованню...

— Звичайно, порушуємо різні теми, зокрема й тему довкілля. Маріуполь є досить забрудненим містом, і ми обговорюємо це і на уроках, і поза ними. Я також є тренером для викладачів і ментором в одному з найбільших волонтерських проектів GoCamp. Разом із дітьми впровадила тренінги, присвячені дбайливому ставленню до навколишнього середовища, — «Прибери за своїм улюбленцем» та «Прибери у своєму дворі».

— Чого бракує нашій школі для того, щоб українська освіта була на рівні кращих світових зразків?

— Належної підготовки молодих учителів. Коли до мене приходять студенти на практику і бачать, які форми роботи я застосовую, то зізнаються: «А нас такого не вчать». У вишах дають переважно суху теорію, але практичні навички вони не відпрацьовують. Не завжди студентам щастить зустріти викладача, який впроваджує творчі підходи. Бо жодних «бонусів» він за це не отримує. Гроші взагалі — болюча тема. Чому не хочуть йти працювати вчителем? Тому що знають: роботи багато, а зарплата мала. Такою є загальна думка, і її треба змінювати.

Нещодавно я прочитала, що збираються дещо скоротити бюрократичні формальності в освіті й полегшити нашу учительську працю, скасувати частину паперової роботи та перевести нас на електронні журнали. Це вже тішить. Але треба змінювати і зміст освіти. Приміром, у США в дітей є можливість сфокусуватись на тих предметах, які їм подобаються. У старшій школі учні досить вмотивовані, більшість із них уже обрала майбутню професію. Вважаю, що це чудовий досвід, який варто й нам запозичити.

Престиж учительської професії в нашій країні ми вже відчуваємо завдяки премії Global Teacher Prize Ukraine. Найуспішніших викладачів впізнають у різних куточках країни. Це дуже приємно. Але зміни повинні бути також на законодавчому рівні, щоб дати змогу вчителям відчути, що вони насправді потрібні й важливі. Тут мають значення і фінансові питання. Треба мотивувати молодих людей, щоб вони хотіли йти в професію педагога.

Фото надано Людмилою Тоциною.