Адже люди у такий спосіб намагаються поповнити сімейний бюджет, у якому багато дірок. А якщо ти ще й, не приведи Господи, безробітний, то це чи не єдиний заробіток для виживання...

На одній із таких торгових «точок» групка жінок із, схоже, близького до дорожньої артерії села, розповіли про свої низькі пенсії та зарплати, які вигнали їх у вихідний із хат по гриби. Пройшли дощі, трохи потепліло й полізли лисички, маслюки, зелениці, білі гриби, краснюки, опеньки...

Спочатку продавчині пропонують зібране за вищими, ніж навіть у Рівному, цінами. Але покупці теж уміють берегти копійку і швидко, торгуючись, збивають ціну.

— Торгівля не дуже жвава, бо, як помітили, не одні ми не маємо грошей — деякі покупці у такому ж скрутному становищі, — діляться продавчині. — Якщо гриби залишаються, не біда: сушимо або консервуємо їх.

А ось у поліські села виїжджають заготівельники, приймають дикороси, тож людям немає потреби виходити на трасу торгувати. Та й траси такої жвавої, як Київ — Варшава чи Київ — Чоп тут немає. Тому здають журавлину по 40—50 гривень за кілограм, лисички — по 70, білі гриби — по 110 гривень. На трасі ціни трохи вищі. Однак їх збивають покупці.

— А взагалі, якби не траса, то ми не вижили б за нинішніх високих цін на все, — резюмують поліські жінки, які посоромились сфотографуватися.