Цей саморобний агрегат обійшовся майстру в 400 тисяч гривень.

Не перестаєш дивуватися вдалим інженерним знахідкам, досягненням місцевих кулібіних, новаторів, які винаходять і вдосконалюють техніку, зокрема — сільськогосподарську. Взятися за креслення їх часто змушують обставини — особливі погодні умови, висока ціна на визнані бренди... Приміром, той агрегат, що його зібрав у домашніх умовах фермер із Любомирки Добровеличківського району Віталій Кишко (на знімку), обійшовся майстру в 400 тисяч гривень. А із заводського конвеєра коштував би 3,5 мільйона.

Консервує вологу, економить пальне...

Віталій Володимирович розповідає, як вперше побачив подібний агрегат у Полтаві під час фермерського семінару. Техніка, яка працює в режимі стріп-тілл — смужкової оранки (власне, з англійської strip — смужка, tillage — обробіток ґрунту), цікавила його давно, оскільки вона дозволяє економити на пальному і добривах, зберігати вологу й накопичувати в ґрунті поживні речовини. Але дешевим чи зовсім дешевим може бути, як відомо, лише сир у мишоловці, тому до серйозних капіталовкладень Кишко був готовий. Агрегат зібрали на базі сівалки  «Джон Дір». Всі запчастини купували не нові, проте відмінної якості. Ціна на деякі комплектуючі сягала шести тисяч доларів. Машину зробили одинадцятирядковою. Тепер вона бере 20 літрів пального на гектарі оброблюваної площі — замість 70.

А добрив вноситься не 200—250 кілограмів, а лише 100. З кожним роком земля «консервує» в собі дедалі більше поживних речовин — накопичує імунітет від уже традиційно посушливого українського літа і малосніжної зими.

«Сьогодні багато хто намагається адаптувати до наших реалій брендову техніку, — каже Віталій Кишко. — Нинішній фермер уже не хоче орати, культивувати, перевертати й висушувати до краю землю.

З допомогою свого агрегату висіваю сою, просо, сорго, ріпак, соняшник, кукурудзу. Ширина міжряддя дозволяє сіяти навіть пшеницю. Посівні роботи — це далеко не межа його комплексних можливостей. Приміром, за один прохід виконую три операції — розпушую ґрунт, вношу добрива, прикотковую землю. Ним, до речі, уже внесемо сухі та рідкі добрива, а навесні посіємо».

Досвід аграріїв Одещини, де нещадна посуха цьогоріч випалювала лани, підтверджує, що стріп-тілл для нашої країни — саме те. Адже врожай-2020 там збирали переважно ті фермери, котрі спрацювали за «ощадними» технологіями і зберегли у землі вологу. Ще один плюс: що менше «колупаємо» землю, то менше на полі бур’яну.

А спочатку тікав від землі

Інформацію про саморобний агрегат Кишка, що чіпляється до трактора і під який тепер перероблено жатку та сівалку, можна знайти в Інтернеті. А от про життєвий шлях Віталія Володимировича, батька... п’яти доньок, успішного фермера, в господарстві якого 800 гектарів землі й шестеро постійних найманих працівників, там не прочитаєш. Та й сам він розповідає про себе неохоче: «Закінчив Піщанобрідський сільськогосподарський ліцей, працював водієм у місцевому господарстві. Не думав, що буду сам господарювати на землі. Хоча відповідна сімейна традиція є. Батько, приміром, працював бригадиром польової бригади, товаришував із Олександром Гіталовим... Ліцей я закінчив, а от господарювати самостійно не пішов. Навіть коли держава пропонувала досить вигідні кредити для бізнес-старту. Тоді ця земля стояла перед очима вдень і вночі. Робота на ній сприймалася як рабство... Час змінив і мене, і моє ставлення до поля. Думаю, це також на користь моєму селу. Приміром, дороги, якими люди їдуть із Любомирки на Помічну і в напрямку Піщаного Броду, в належному стані підтримує наше господарство...»

Фото Івана КОРЗУНА.