Без розвитку економіки будь-яка реформа приречена, вважає колишній депутат Верховної Ради України, а нині сільський голова села Пулемець Шацького району Василь ДЕМЕДЮК (на знімку).
Коли в Пулемці не було храму, сусіди казали: «А що то за село, що немає церкви?» Тепер тут одна з найкрасивіших в окрузі.
Озеро Пулемецьке вабить будь-якої пори року.
Рай просто так не покидають
Тільки-но наше авто повернуло з центральної магістралі, що веде до білоруської Томашовки, на Пулемець, несподівано ожив телефон. «Вітаємо в Україні», — читаю на дисплеї. Мудра система операторів вітчизняного мобільного зв’язку повідомила, що ми перебуваємо в зоні їх дії. На північ — Білорусь, на захід за кілька кілометрів — Польща. Як живеться у цьому віддаленому куточку української землі?
Пулемець — одне із трьох великих сіл, розташованих на березі другого за величиною після Світязя озера Пулемецького, площа якого 1630 гектарів. Вода чиста, дно піщане, довкола ліси з ягодами і грибами. Здавалося б, живи й радій. І дивно, що населення цієї райської місцини постійно зменшується. У 1935 році в селі, яке було центром Пулемецької гміни Любомльського повіту, мешкало 2382 особи, за переписом населення в 1989 році — 845, в 2001-му — 662, зараз — ще менше.
Сільський голова Василь Демедюк, який був депутатом Верховної Ради України VII скликання, вважає, що основною причиною є безробіття. Колишній колгосп вже давно не працює, інших підприємств в околицях немає. Та й у всьому теперішньому Шацькому районі їх майже не залишилося. Немає колишніх хлібзаводу, міжколгоспбуду, райсільгоспхімії, ремонтно-транспортного підприємства, припинила існування фабрика «Чайка», яка виготовляла дивани і постільну білизну.
З підприємств залишився фактично один молокозавод. Але чи має він вдосталь сировини для переробки? Колись лише з ферм Пулемця відправляли за день два молоковози, а сьогодні — місцеві жителі здали аж… 60 літрів молока. Люди, як розповів Василь Харитонович, тепер не тримають корів. На все село лише 25. А раніше, окрім 250 колгоспних, селяни ще мали 130—140.
Колись численний колектив лісгоспу тепер майже не переробляє деревину, і кількість працюючих там скоротилася в рази. Тож молодь в пошуках заробітків виїжджає із села й часто вже не повертається.
І дитсадок, і клуб, і пошта…
Дорікати, що в селі нічого не робиться для людей, не можна. За останні роки в Пулемці відремонтували дитячий садок, медпункт, клуб, побудували літню сцену, закупили для клуба музикальні інструменти з підсилювачами, мікрофонами.
Сучасний кінопроектор дозволяє демонструвати популярні фільми. Окрім того, звели — без державних грошей! — нове приміщення пошти. Сільрада була як звичайна хата, а після ремонту, на який ніхто й копійки з держбюджету не давав, тепер має вигляд серйозної державної установи. Чимало зроблено і з благоустрою: поклали бруківку біля клубу і ради.
Разом із Василем Харитоновичем йдемо дивитися на облаштовану біля клуба зону відпочинку. Важко повірити, що на місці цих затишних альтанок не так давно було болото. Аби освоїти територію, довелося вивезти сюди кілька сотень кубометрів піску.
Прикрасою села стала й церква, яку звели в селі з допомогою очолюваного на той час Василем Демедюком колгоспу. Нещодавно за сприяння сільради до церкви добудували цегляне приміщення.
Не повторити б сумну долю колгоспів
Звичайно, відвідавши село, від якого до Луцька понад двісті кілометрів, ми не могли не побувати на березі Пулемецького озера. Осіння погода оманлива. Світить сонечко, вода вабить до себе. Але крижаний вітер нагадує про пору року. Озеро таке велике, що протилежний берег, де села Пульмо і Залісся, ледь проглядається.
Улітку це справжній рай для відпочивальників. Прозора вода, яка, кажуть, має ще й лікувальні властивості, не відпускає від себе. Людей тут у рази менше, як на Світязі. Є декілька баз відпочинку. Отже, згадайте влітку цю адресу!..
Надивившись на всі ці красоти, запитуємо в Василя Демедюка: «А за рахунок чого виживають місцеві жителі?» З’ясовується, в довколишніх селах є великі плантації лохини. Люди доглядають їх, збирають врожай. А ще є озеро, а в ньому риба. В довколишніх лісах багато чорниці, ожини, на болотах — журавлина. За день на зборі ягід можна заробити по 500—600 гривень. А ще сільська рада здає в оренду підприємцям колишній тракторний бригадний стан, де працює лісопильний цех.
Як переконаний досвідчений керівник, децентралізація покаже себе вже через три роки, як віддадуть на фінансування медицину, освіту, заклади соціального захисту. Перші ОТГ чотири роки отримували субвенцію з держбюджету на формування інфраструктури. В такий спосіб заохочували їх до об’єднання. Цього року, зауважує наш співрозмовник, цієї субвенції громади, хоч і розраховували на неї, вже не отримали. Деякі з них не мають навіть чим виплачувати заробітну плату…
— А ще як акциз заберуть? — висловлює стурбованість Василь Демедюк. — Наша Шацька громада була утворена однією із перших. Вона нормально розвивалася, але потрібна підтримка держави і розуміння, що без розвитку економіки виживати всім буде важко.
Поцікавилися ми в сільського голови Пулемця, а чи йде він на вибори. З’ясувалося, що ні. Хоча, будемо відверті, село не програло б, якби мало такого досвідченого і дбайливого старосту села, як Василь Демедюк. Але посада ця сьогодні не виборна.
Насамкінець уточнимо: Шацький район єдиний у Волинській області у повному складі переходить в об’єднану територіальну громаду. Як на нас, перший крок був зваженим і далекоглядним. У гурті буде легше виживати й розвиватися.
Волинська область.
Фото автора.
