Птахи, хоч безголосі і без яскравого оперення, але величні і горді, будують гнізда біля людських осель. Можливо, через різке скорочення площі боліт, а отже, кормової бази, кількість лелек в Україні різко зменшилася.
Свідченням приязного ставлення нашого народу до лелек є велика кількість легенд, казок і пісень. Лелека давно став і, напевно, завжди буде одним із живих символів нашої Батьківщини. Пропоную розповідь про людське благородство, про вияв дбайливого ставлення наших сучасників до цих птахів.
Років зо п’ять тому з лелечого гнізда випало пташеня. Маленьке пухнасте створіння вчасно помітила і підібрала Галина Омелянчук, яка проживає неподалік. Незважаючи на падіння з майже восьмиметрової висоти, лелеченя не травмувалося.
Галина Іванівна принесла пташеня додому, почала доглядати. Годувала хробаками, вареними курячими яйцями, рибою. Іноді сусідські діти приносили маленькому найді зловлених у ставку карасиків.
Через деякий час господар приніс додому ще одне безпорадне лелеченя. Воно мало ушкоджене крило. Галина Іванівна взялася і його доглядати. Наприкінці вересня обидва лелеки, підрісши і зміцнівши, залишили двір своїх рятівників і полетіли у вирій.
Подружжя Омелянчуків не раз згадувало врятованих птахів. Щовесни, споглядаючи лелек, які прилітали до рідного краю, до місця, де народилися і виросли, люди казали: «Мабуть, це наші повернулися з вирію додому». Але достеменно про долю врятованих птахів нічого не знали.
Якось, через два роки, Володимир Омелянчук косив у лузі траву. Неподалік у пошуках їжі походжали лелеки. На нозі одного з них блищало кільце. Саме такі легенькі алюмінієві кільця Володимир Іванович, людина освічена й мудра, закріпив колись на лапках обох птахів.
Прийшовши додому, розповів про побачене дружині. Як же здивувалися обоє, коли побачили лелеку, що сів на верхівці одного з дерев поблизу їхнього двору. На його лапці блищало кільце. «Так, це наш», — зраділо подружжя. Понад годину сидів лелека на дереві. Тоді повернув голову у бік хати своїх рятівників і, ніби прощаючись, голосно застрекотав. Злетівши повільно в небо, зробив у повітрі коло і зник у високій блакиті.
Щороку, особливо навесні, з вини невігласів, які, грубо порушуючи екологічне законодавство, спалюють суху траву, стерню, бадилля чи опале листя, гине багато пташенят і звірят. Рідко хто рятує безпорадних лелеченят, яких спіткає біда. Часто люди не знають, чим їх годувати, або не знаходять часу на зайві клопоти. А можливо, ще й тому, що самі ніколи не бували в небезпечних, загрозливих для життя ситуаціях.
Сподіваюся, ця розповідь про наших сучасників, які безкорисливо творять добро, бережуть і продовжують найкращі національні традиції, виявляючи любов і турботу про ближніх і рідне довкілля, спонукатиме читачів брати з них приклад.
Тернавка
Ізяславського району
Хмельницької області.
