Правитель, який 22 роки не випускав з рук булави і при якому Україна процвітала економічно й культурно, належить до нечисленних історичних постатей, про яких є чимало спогадів сучасників, втім, не збереглося жодного портретного зображення, а лише гравюри. Блискучий політик, знавець європейських мов, поціновував мистецтва, фундатор церков ще за життя став легендою, героєм літературних і мистецьких творів. Одразу після обрання Мазепи гетьманом 25 липня 1687 року на Коломацькій раді, що відбулася поблизу Чутового на Полтавщині, його можна було назвати «правителем без грошей» — державна скарбниця порожня, а мільйонні статки заарештованого московитами попередника гетьмана Івана Самойловича і його синів привласнив Василь Голіцин й інші московські можновладці. Як талановита прагматична людина, яка вибудовувала ефективну кадрову політику, Мазепа рік за роком перетворює розорену війнами й політичними інтригами Україну на країну перспектив, наповнює державну казну.
З власних статків фінансує будівництво, культуру, науку й освіту, підтримує культурних і церковних діячів. Збереглися матеріали Бендерської комісії від 1709 року, за якими тільки на позолочення бані однієї з церков Києво-Печерського монастиря гетьман виділив 2 500 дукатів, один мільйон на будівництво кам’яного муру навколо обителі, 73 тисячі золотих на дзвін та дзвіницю у лаврі. А ще понад 200 тисяч золотих на потреби київського колегіуму і братського монастиря, 100 тисяч на будівництво храму Святого Миколая у Києві. Загалом за роки свого правління гетьман на культурно-освітні потреби витратив за сучасними мірками 1 млрд гривень.
Та головне — Іван Мазепа явив світові лицарський український дух. Він зробив усе можливе, аби, навіть жертвуючи життям і статками, відірвати неньку-України від огидної для нього Московії й біснуватого Петра I. Про геополітичний вибір гетьмана, який розмірковував, «як на крицю знайти ще дужчу силу — гнів», адже «щоб будувати свою столицю, Петро все просить козаків», Петрова ж пелька «все ширше зуби розгорта й ковта чуби, шлики, петельки — і вже назад не поверта», Володимир Сосюра написав у поемі «Мазепа». Через поета повсталий проти московської тиранії володар звертається до нас, а у 1708 році мовив до козаків, своїх побратимів: «Панове, вже прийшла година в кривавій величі своїй. А чи готові за Вкраїну ви всі іти на смертний бій? За нашу націю нещасну, що лиха випила до дна. Щоб путь її була прекрасна і стала вільною вона?». І побратими в один голос відповідають: «Готові! Ми давно готові! Веди нас, батьку! І шаблі, неначе блискавки грозові, немов огненні жала злі, повітря разом розітнули в покої гетьмана... «Веди! Щоб нашу вольність нам вернули, маєтки наші і сади!».
Момент духовного злету вірного сина нашого народу зобразила на одній зі своїх історичних картин «Клятва Івана Мазепи на вірність Україні» (на знімку) заслужена художниця України Оксана Полтавець-Гуйда.
Про Івана Мазепу складали вірші, свої рядки йому присвятив лорд Байрон. В Італії про гетьмана написано 30 опер, його багато малювали. Відомо, що подіям із життя гетьмана було присвячено щонайменше 40 полотен видатних живописців, серед яких — французький митець доби романтизму Ежен Делакруа. Втім, до наших днів не дійшло жодного портрета українського лицаря — усі вони були знищені за наказом Петра I. Сучасні художники малюють Івана Мазепу за портерами словесними та за прижиттєвою гравюрою 1706 року, розміщеною у німецькому виданні «Die Europaische Fama».
Фото надано Олександром Мельником.
