Один із них — Микола Косинський з Чоповичів Малинського району.
Під час зустрічі з ним я вкотре переконався: наслідки трагедії плачевні й сумні. Нині чоловік дуже хворіє, переніс інсульт... Але під час нашої бесіди зібрався з думками і поділився спогадами:
— Працював я тоді трактористом і кочегаром на нашому заводі «Електровимірювач», — розповів ліквідатор. — Над ліквідацією наслідків аварії спільно працювали вчені, лікарі, інженери, будівельники, гідротехніки і військові. Ось і мене тоді від заводу направили до військової частини Прикарпатського військового округу, що дислокувалась у Радчі Івано-Франківської області. Нашим завданням було дезактивувати землю. Я був простим робітником. Нам видавали дозиметри, якими декілька разів на день вимірювали рівень радіації. Багато наших хлопців відчули на собі убивчу хвилю Чорнобиля: скаржилися на головний біль, дертя в горлі, слабкість, утому...
Після піврічного перебування в Чорнобильській зоні цілий букет хвороб здобув і я, а пільг і уваги не маю.
Дружина Ольга Іванівна зауважує, що чоловік нині отримує невелику пенсію, яка практично вся витрачається на лікування. Останні три роки Микола Олексійович сильно хворіє.
— Заробив мій Микола добру собі болячку. Ось отримали 2 тисячі гривень пенсії, 1400 віддала на ліки, а ще 500 — щоб чоловіка прокапали й пролікували, — бідкається пані Ольга. — Добре, що маємо господарство, город, бо як би жили, не знаю. Допомагають і доньки. Радують нас четверо онуків та двоє правнуків, які приїжджають у гості. Підтримують нас і в селищній раді...
Кажуть, час лікує, затягує рани. Це не зовсім правда. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся. Це все усвідомлює й пам`ятає ліквідатор Микола Косинський.
Фото автора.
Житомирська область.
