У мистецькому пантеоні українських Героїв викладачки Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, заслуженої діячки мистецтв України Марини Соченко чільне місце посідає провідник ОУН Степан Бандера (на знімку). 1 січня виповнилося 112 років від дня народження незламного борця за незалежність Української держави. Десятиліттями радянська і російська пропаганда, маніпулюючи фактами, задіюючи фейки, малювала образ Бандери найчорнішими фарбами брехні. У свідомості багатьох — і не лише в самій Росії, а й в окупованому Криму і на відрізаній війною від великої України частині Донбасу, Бандера і бандерівці — прислужники нацистів, убивці, зрадники. А запитай тих, хто найголосніше з презирством кричить «Бандєра!», хто ж такий Степан Андрійович і що відомо про нього — нічого не скажуть, бо насправді нічого не знають про провідника ОУН.

То хто ж такий Степан Бандера, яким він був, за що його бояться і ненавидять? Народився лідер української нації 1909 року в селі Старий Угринів нині Івано-Франківської області в сім’ї греко-католицького священика. Дитинство його припало на Першу світову. Тоді в селах школи не працювали, тож з братами і сестрами навчався вдома, де була велика бібліотека. У батьківському домі панувала атмосфера патріотизму, набожності та національно-культурних зацікавлень.

Десятирічним Степан вступив до Стрийської гімназії, а на четвертому році навчання вже читав лекції гімназистам. З дитинства хворів на ревматизм суглобів, тож йому було важко ходити. Був невисокий. Через хворобливість Степана не брали до молодіжної організації «Пласт», куди хлопець вступив з третьої спроби. Усе життя жив за Пластовими законами, що вимагали дбати про здоров’я. Юнак активно займався спортом — бігом, японським бойовим мистецтвом, гімнастикою, фехтуванням, плаванням, був шахістом, любив пішохідний туризм і лижі. Степан Бандера казав: «Ми мусимо бути здоровими, бо Україна потребує здорових людей, тілом і духом». У своєму життєписі коротко зазначав — «не курив і не пив алкоголю», навіть своє весілля з Ярославою Опарівською в 1940-му організував без вина і горілки.

Коли на початку 1929-го постала Організація українських націоналістів (ОУН), Степан стає її членом та поринає в боротьбу за свою державу на своїй, українській землі. Двадцятисемирічного крайового провідника ОУН на Західній Україні за підпільну діяльність поляки засудили до двох довічних ув’язнень. Процеси, що відбувалися у 1935—1936 роках у Львові і Варшаві, назвали «справою Бандери та товаришів». Коли крайового провідника ввели до зали суду, підсудні встали та привітали його вигуком «Слава Україні!».

Пізніше провідник у автобіо-графії напише: «Я сидів у в’язницях «Свєнти Кшиж» коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 року. П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину — в суворій ізоляції. За той час провів три голодівки — по 9, 13 і 16 днів».

30 червня 1941 року ОУН у Львові проголошує відновлення Української держави. У гітлерівській концепції нової Європи такої держави як Україна не було, тож уже за кілька днів після проголошення Акта почалися арешти і розстріли провідних членів ОУН. Після відмови відкликати Акт відновлення Української держави 5 липня 1941-го гестапо заарештувало Степана Бандеру. Радянська пропаганда приховувала, що із січня 1942-го по грудень 1944-го провідник ОУН був в’язнем німецького концтабору Заксенхаузен, в одиночній камері провів чотири роки. Комуністи приховували і те, що в концтаборі Аушвіц у 1942 році закатували двох рідних братів Степана Бандери —Олександра, доктора політекономії, та Василя, випускника філософського факультету Львівського університету. Очевидець пригадував, що їх обсипали вапном, били до непритомності та кидали в бочку з водою. Третій рідний брат Богдан загинув від рук гестапо 1943-го в Херсоні.

З концтабору Бандеру разом з іншими провідниками ОУН звільнили війська союзників. У той час гітлерівці намагалися об’єднати під командуванням радянського генерала Андрія Власова, який, потрапивши в полон, перейшов на бік нацистів і сформував РОА (Русскую освободительную армию), антикомуністів із підрадянських країн. Бандера відмовився співпрацювали з Власовим, який був під протекцією райхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Обер-фюрер СС Бергер у звіті Гіммлеру про провідника ОУН писав: «Загальне враження: це спритний, впертий, фанатичний слов’янин. До останнього вірний своїй ідеї. Зараз для нас неймовірно цінний, пізніше — небезпечний. Ненавидить як великоросів, так і німців».

За свою любов до України, яка була найвищою цінністю, Степан Бандера та його родина заплатили неймовірно високу ціну. Батька, священика Андрія Бандеру, який відмовився виїхати з окупованої радянськими військами Західної України і казав: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу», — розстріляли у підвалах НКВС 10 липня 1941 року, похований у Биківні у невідомій могилі. Сестер Оксану, Володимиру та Марту-Марію радянська влада відправила в сибірські табори. Марта померла на чужині, Оксана повернулася додому через 50 років поневірянь. Ті, хто найголосніше звинувачує Степана Бандеру в злочинах, убили і його самого. Агент КДБ Богдан Сташинський 15 жовтня 1959-го вистрелив провіднику, який проживав у Мюнхені під ім’ям Штефана Попеля, в обличчя зі спеціального пістолета, зарядженого ціанистим калієм.

Через два роки після вбивства судові органи Німеччини оголосили, що Сташинський діяв за наказом Хрущова і голови КДБ Шелепіна. Пізніше Німецький Верховний суд проголосив, що в смерті Степана Бандери винний радянський уряд у Москві.

Степана Бандеру, який ніколи не служив у вермахті, не захоплювався Гітлером і нацистами, не воював, а сидів у німецькому концтаборі, російські пропагандисти, всупереч історичним документам, називають військовим злочинцем і фашистом. Своє життя Бандера, прізвище якого в перекладі з іспанської — прапор, присвятив боротьбі проти ворогів України — як радянців, так і нацистів. Після Другої світової в еміграції він створював Антибільшовицький блок народів та обстоював право України мати незалежну державу. Сталін і сталіністи цього не можуть пробачити йому й понині.

Виступи проти Бандери як символу нашої національної боротьби говорять про те, що не тільки Росії не потрібна сильна Українська держава, і це зовсім не означає, що ми повинні з цим змиритися.

«Шана послідовників і ненависть ворогів свідчать — Степан Бандера і сьогодні виконує місію прапора для української нації», — каже Марина Соченко.

Фотоілюстрацію надано Мариною СОЧЕНКО.