Каже, що таких пенсіонерів-бідаків, як вона, півкраїни. До того ж не хоче засмучувати своїх дітей та онуків. Вони також мають свої проблеми. Одні працюють за копійки, а інші не мають роботи. Бо де її знайдеш у маленькому містечку, колишньому райцентрі?
Сама Ніна Василівна (назвемо її так) виживає на пенсію 2150 гривень. Як так сталося, що колись здобувала професію у двох навчальних закладах, технікум закінчила з відзнакою, а тепер мусить перебиватися, як мовиться, з хліба на воду, й сама не збагне.
Працюючи в різних установах, заробила 35 років трудового стажу. Проте зарплата була невисокою, от і нарахувала держава малу пенсію. Виручає хіба що субсидія.
— Торік нараховували 500 гривень пільгової плати за комунальні послуги, — ділиться пенсіонерка. — А цьогоріч ще не бачила, яка сума пільг мені належить. Кажуть, що урізають розмір субсидії. Чому — не знаю. Але це дуже несправедливо: тарифи зростають, а допомога зменшується.
Жінка зізнається, що на таку пенсію, як у неї, виживати дуже непросто. Певною підмогою стає щорічна виплата орендаря за пай. І то ще жінка — «багатійка», бо земельний наділ, який можна здати в оренду, є далеко не в кожного. Тож їй, вважають такі ж пенсіонерки, як вона, дуже пощастило. Хоч не такі то й великі гроші, та Ніна Василівна може відкладати їх на «чорний» день. Щоб діти, раптом що, не залазили у борги.
А ще пенсіонерка має невелику присадибну ділянку.
— Разом із кумою вирощуємо для себе картоплю, помідори, цибулю. На цій городині багато не заощадиш, та все ж якась копійчина залишиться у гаманці. У магазині купую лише хліб. Інколи, коли дуже захочеться чогось не домашнього, солоненького, можу собі дозволити купити кількасот грамів тюльки по півсотні гривень за кілограм чи оселедця. Той, щоправда, дещо дорожчий. Один раз на тиждень беру у знайомих молоко. За літр вони правлять 16 гривень — трохи дешевше як постійному покупцеві.
На запитання, чи купує Ніна Василівна хоч на свято телятину чи свинину, вона лише рукою махнула. Мовляв, про таку покупку навіть не мріє. Межа її можливостей — дуже рідко посмакувати курятиною з магазину, ціна якої не перевищує 60—80 гривень за кілограм. А свинина — у півтора разу дорожча. Для таких пенсіонерів, як вона, — то недосяжна розкіш.
Багато на їжу витрачатися не можна ще й тому, що літнім людям щомісяця необхідно купувати ліки. А коли підеш до аптеки, то вже від цінників голова паморочиться, каже старенька.
Про те, аби придбати щось нове з одягу, Ніна Василівна й не замислюється. Показує, що доношує давно куплене пальто та старенькі стоптані зимові чобітки. Не відмовляється, коли хтось із знайомих віддає їй ще пристойний одяг, особливо теплі речі.
Минули Новий рік і Різдво. На свята Ніна Василівна побалувала себе делікатесом — салатом із картоплі, буряка та оселедця — «шубою». Як харчуватиметься далі — не знає. Адже її меню міцно прив’язане до розміру субсидії...
Шпола Черкаської області.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
