Директор школи Анатолій Поліщук (на знімку ліворуч) і сільський голова Віталій Кашик зустрічаються часто. Тема розмов одна: як розбудувати освітній заклад, зробити його сучасним і зручним для вчителів та учнів.

Відомій поетесі, напевно, було б соромно, що школа така тісна і незручна.

Пам’ятник підтоплюється і поступово руйнується

Наближається ювілей Лесі Українки. Наприкінці листопада ми побували в селі Колодяжному, в якому письменниця провела дитячі, юнацькі та роки творчої зрілості, написала багато геніальних творів. На сторінках «Голосу України» в матеріалах «Коли закладали «білий» будиночок, грали музики з Любитова» (26 листопада) і «Село, де запалали «Досвітні вогні» (17 грудня) ми розповіли про здобутки і проблеми Колодяжного, яке відтепер є центром великої громади, що об’єднує сім колишніх сільських рад. Зокрема, потішили наших читачів звісткою, що в сільському Будинку культури відтепер тепло, що він має пристойний вигляд і ззовні, і всередині. А ось з умеблюванням поки що проблеми.

Щоб встановити у більшому залі, де, вочевидь, відбуватимуться ювілейні врочистості, нові крісла, потрібно понад півмільйона гривень. На жаль, у літературно-меморіальному музеї Лесі Українки теж нас не порадували добрими новинами. Не зроблено ремонту «білого» будиночка, збудованого Петром Косачем для юної Лесі, не торкнулася рука реставраторів і «сірого» батьківського будиночка.

Єдине, на що спромоглися, це тимчасово підключити до електромережі «білий» будиночок і обігрівати його. Соромно сказати, але ця меморіальна будівля через неполадки в газовій мережі і в самій грубці понад рік не опалювалася.

Не згадали ми в попередніх матеріалах і про те, що пам’ятник Лесі Українці, що перед Будинком культури, час від часу підтоплює, і він поступово руйнується. Місцевість там низька. Потрібно підсипати ґрунтом, спорудити дренажну систему, відвести з площі зливові і талі води. Власними силами громаді це зробити важко, а в управлінні культури ОДА вдають, що про проблему не знають.

Лесю Українку возвеличимо лише словами?!!

Окрім музею, площі з Будинком культури, є в Колодяжному ще один духовний центр. Поруч, на відстані ста метрів один від одного, сяють куполами і тішать око пишними архітектурними формами два православні храми різних конфесій: Різдва Христового (УПЦ) і Святителя Миколая Чудотворця (ПЦУ). Збудували їх уже в роки незалежності. В часи Косачів церкви Колодяжне не мало, а батьки Лесі Українки ходили з дітьми в сусідні Волошки. Храм цей, на жаль, згорів на перший день Різдва Христового в 2007 році.

Поруч із церквами ще одна, значно скромніша, одноповерхова будівля. Це місцева школа І—ІІІ ступенів. Ще один головний біль місцевої влади.

— Якщо ми говоримо про Лесю Українку, її здібності, то повинні виховувати у себе майбутні таланти, спонукати нашу молодь досягати вершин. У Колодяжному є один із найпотужніших у районі дитячих садочків, який може конкурувати навіть із міськими, просторий ошатний Будинок культури, знаний на всю державу музей. А школа, вибачте мене, у нас ніяка. Спортзалу і актового залу немає. Була колись І—ІІ ступенів. Я 30 років тому закінчив, бо сам уродженець Колодяжного, то відтоді тільки внутрішні туалети облаштували. І все. У нас є загальний проект реконструкції школи І—ІІІ ступенів села Колодяжного. І він тепер розрахований під опорний заклад. Наразі там понад 140 дітей, ще 50 їздять до Ковеля. А село наше перспективне, розташоване під самим Ковелем, на жвавій міжнародній трасі, маємо багато території для розширення. Захочуть люди будуватися у нас, приїдуть, подивляться. Садочок, звичайно, добре, а от школа? — ділиться давно наболілим колодяжненський сільський голова Віталій Кашик.

Не менш песимістичний настрій і в директора школи Анатолія Поліщука, який обіймає цю посаду третій рік:

— Один корпус побудований у 1959-му, другий — наприкінці 1980-х. Старіший корпус ще тримається, а новіший експерти визнали аварійним. Але з допомогою громади латаємо те, що нам дісталося. Школу не закриєш, усе-таки майже 150 учнів. Робимо, щоб усе трималося купи. Варіантів інших просто немає. Передбачалося розширити, були проекти, але все це заморозили. Ми фактично єдина школа в районі, яка без спортзалу. Добре, якщо є погода, то фізкультуру надворі проводимо. Коридор відремонтували, то можна в ньому якесь заняття провести. Тут потрібно або капітальний ремонт зробити, або якусь добудову. Громада не потягне фінансово все це.

Відвідини Колодяжного навіяли сумні роздуми. Того напруження, яке б мало панувати тут менш як за два місяці до ювілею славетної землячки, не відчувається. І не лише в Колодяжному, а й у Луцьку. В місті над Стиром є чимало місць, пов’язаних з Лесею Українкою, але не позначених пам’ятними дошками. Потребує негайного ремонту будинок на вулиці Драгоманова, 23, де у 1890—1891 роках жила родина Косачів. І не всі ці недоречності та прорахунки маю право пов’язувати з місцевою владою. Адже ювілей співачки «Досвітніх вогнів» відзначається на загальнодержавному рівні. Цікаво, що казатимуть керівники Міністерства культури та інформаційної політики на врочистому засіданні з нагоди 150-річчя від дня народження письменниці, яка своїми творами підняла українське красне письменство на світовий рівень? Чи, може, через якісь генетичні зміни вони вже втратили здатність червоніти?!!

Колодяжне Волинської області.

Фото автора.