У січні цього року виповнюється 70 літ, як я, вісімнадцятирічна, вже попрацювавши на Сумському машинобудівному заводі токарем, поїхала на велике будівництво на відновлення Одеського залізничного вокзалу. Працювала різноробочою за мізерну зарплату, подаючи сорокакілограмове каміння черепашнику під самий купол, і заочно навчалася. Саме час підбити підсумки...
Голод 1932—1933 років не пам’ятаю, оскільки народилася у січні 1933-го. Але роки окупації фашистами України залишилися в пам’яті на все життя. Особливо — бомбардування і те, як були з мамою біженцями в селі Озерки Курської області. Нашою їжею була «картоплинка», якої зовсім трохи вділяла нам господиня.
Коли нашу область звільнили і ми наприкінці вересня 1943 року повернулися до свого села, теж довелося голодувати. Нашою їжею були лісові дикі груші, яблука й гриби. Але ми працювали і вірили в перемогу.
Голодні 1946—1947 роки після війни запам’яталися на все життя. Ми виживали на кінському щавлі, кропиві, листі липи. Мама з них пекла «млинці» і стежила, щоб ми із сестричкою не переїдати.
Не знаю, як у місті, але сільських жителів ніхто не підтримував. Пам’ятаю, як раз на тиждень робітникам колгоспів давали 150 грамів хліба. Ніхто тоді не скаржився, а люди, знемагаючи від голоду, працювали, відновлюючи зруйноване війною. Ентузіазм був настільки великим, що здавалося, ніщо нас не зупинить у стремлінні до щасливого життя.
З вірою у світле майбутнє вступила я в дев’яності роки!.. Як один день промайнули ще 30 років. Всіляке було... Хто я сьогодні? Пенсіонерка, яка відпрацювала 42 роки, але світлого майбутнього так і не дочекалася! Навпаки, на зміну ентузіазму і вірі у світлі ідеали прийшли незахищеність і відчай.
У наших магазинах з’явилися заморські продукти, на ринки невтомні човники навезли купу барахла, але наших коштів навряд чи вистачить, щоб щось купити. Заощадження українців, а потім і пенсії з’їла інфляція! Наші гаманці схудли.
Ми продовжуємо зводити кінці з кінцями. А, опинившись у супермаркеті, відводимо очі від прилавків, від цін і товарів, недоступних нам.
Але годі про сумне. Настав новий 2021 рік. Хочеться вірити, що він принесе зміни в наші домівки і сім’ї. Вірю, що всі ми станемо трохи добрішими, трохи терпимішими. А головне, вірю, що він принесе Перемогу в цій жорстокій війні.
Слава Україні!
Одеса.
