Він належав до поважного старшинсько-шляхетського роду. Василь Милорадович працював спочатку помічником присяжного повіреного в Полтавському окружному суді, потім — мировим суддею Лубенського повіту. «Казенні» зустрічі із земляками, насамперед селянами, використовував для ближчого знайомства з ними, заглиблення в народні традиції, побут.
А коли з’явився час для ґрунтовнішого дослідження нашої минувшини, характерних рис українців, їхніх вірувань, звичаїв, фольклорної спадщини тощо, захопився цим зовсім не по-аматорському. Тільки лісовій, степовій і середній (за визначенням автора) Лубенщині він присвятив окремі етнографічні розвідки. А ще були «Народні обряди і пісні Лубенського повіту», «Казки й оповідання, записані на Лубенщині» та загалом понад два десятки підготованих і виданих ним досліджень. Етнограф вивчав і описував навіть українських... відьом.
Про широкий і багатогранний спектр захоплень Василя Милорадовича на згаданій зустрічі в музеї говорили його наукові співробітники Тамара Дяченко та Тетяна Сафронова, студентка Полтавського національного педагогічного університету Тетяна Гурт. Завдяки інтернет-зв’язку до присутніх звернулася головний редактор видавництва Sova Books Світлана Яковенко (Сідней, Австралія), котра готує до друку книжку Василя Милорадовича «Нариси з української демонології». Вона повідомила про те, що це дослідження перекладено англійською мовою й незабаром воно вийде в серії «Бібліотека українського науковця».
Місцевий краєзнавець Микола Полонський презентував свої розвідки історії роду Милорадовичів і розповів про будинок, який зберігся в Литвяках (саме в цьому селі Василь Петрович жив на схилі віку й закінчив там свій земний шлях). Водночас праправнучка етнографа Валентина Пицяк поділилася родинними спогадами про нього, які передавалися нащадками з покоління в покоління. Зрештою, учасники зустрічі, котрі дізналися багато нового про рідний край, сфотографувалися на згадку (на знімку).
Фото із сайту Лубенської міськради.
