Зовсім скоро кондукторів у хмельницьких тролейбусах уже не побачиш.
Такі дві складові, як пасажири та громадський транспорт, котрі не можуть існувати один без одного, вже тривалий час перебувають у перманентному конфлікті. Одні не хочуть платити багато, інші не готові працювати задешево. Якщо на певний час і вдається досягнути компромісу, то перевізники все одно живуть однієї надією — вартість проїзду має зрости. Кожного разу вони є ініціаторами цього процесу і перемагають у цій боротьбі інтересів. Але останнє підвищення вартості проїзду у Хмельницькому, яке відбулось з початком червня, змінило вектори. Тепер не перевізники, а пасажири вимагають повернення до попередніх розцінок. Чи це можливо? І хто врахує їх вимоги?
Приймаючи рішення про чергове подорожчання проїзду в громадському транспорті, виконком Хмельницької міськради, як завжди, посилався на розрахунки і вимоги транспортників. Мовляв, майже всі вони працюють у збиток. А тому з початком літа вартість проїзду в електротранспорті зросла майже вдвічі, а у маршрутках — більше як наполовину.
Цього разу на цифри значною мірою вплинув карантин. Адже вже другий рік поспіль тролейбуси, автобуси і маршрутки перевозять тільки сидячих пасажирів, що зменшило пасажиропотік. Якщо раніше тролейбус у пікові години міг брати більш як сотню людей, тепер їхня кількість у салоні обмежена трьома десятками.
Це одразу позначилось на доходах тролейбусників. До того ж їм довелось вивести на лінії додатково 25 машин, щоб зменшити кількість пасажирів, які очікують транспорт на зупинках. І все одно, якщо до карантину 55 тролейбусів забирали 5,5 тисячі пасажирів, то тепер 80 можуть провезти не більш як 2,5 тисячі.
Усе це — теж додаткові витрати і втрати.
Відчули їх і власники великогабаритних автобусів. Коли було заявлено про щоденні збитки на кожному автобусі у півтори—дві тисячі гривень, на деяких маршрутах рух просто припинився.
Бюджет не гумовий
Міська влада всіляко намагалась стабілізувати ситуацію. Найперше — за рахунок відшкодувань за пільгові перевезення. Традиційно їх отримувало міське комунальне підприємство «Електротранс». Але з утворенням Хмельницької міської територіальної громади з’явилась необхідність компенсацій і для перевізників приміських маршрутів.
Ще взимку депутати міськради вирішили відшкодовувати їх витрати з міського бюджету. Крім того вони збільшили кількість місць у транспортному засобі з семи до десяти, які можуть підлягати компенсації. Відтоді відшкодування призначається восьми перевізникам на 18 приміських маршрутах.
Але транспортники все одно продовжують нарікати на збитки.
Наскільки справедливі ці скарги, перевіряло міське управління економіки. Там підрахували: якщо водіям платити зарплату у 6,8 тисячі гривень, дизельне пальне коштуватиме 22 гривні за літр, то середня вартість перевезення має становити 10,8 гривні. Але це у тому разі, коли в салоні буде обмежена кількість пасажирів тільки сидячими місцями. Тож поки залишається карантин, ці підрахунки — актуальні.
Очевидно, їх взяли до уваги і тоді, коли затверджували нові червневі тарифи. Щоправда, до згаданої цифри не дотягнули, бо не забули і про пасажирів. Та все ж доходи транспортників мають зрости пропорційно збільшенню вартості проїзного квитка. Для них це перемога.
А пасажири знову у програші?
Про те, що пасажири знову опинились у нокдауні, говорити не доводиться. Саме за їх рахунок укотре розв’язуються гострі транспортні проблеми. І при цьому — жодних змін у якості отриманих послуг.
Не варто забувати, що громадським транспортом у переважній більшості користуються ті, кому недоступний власний. А це означає, що для людей із невеликими статками подорожчання на кілька гривень є додатковим фінансовим навантаженням. Для декого воно виявилось таким, що доводиться шукати альтернативу. Добре, коли є велосипед. Але дехто просто відмовляється від громадського транспорту і, за можливості, пересувається пішки.
Цього разу «пасажирський протест» проти нових тарифів не обмежився лише бурхливим обговоренням цін у салонах автобусів і тролейбусів. Хмельничанин Андрій Бліндер подав на портал місцевих петицій вимогу скасувати рішення про підвищення тарифів. На його думку, нова ціна не вплинула на якість послуг. Проблеми із графіками руху тролейбусів та автобусів існують і нині, а маршрутки взагалі залишаються малоконтрольованими.
За лічені дні петиція набрала кількість голосів, яка необхідна для її розгляду міською владою. Що ж далі?
За правилами, петиція має бути розглянута виконавчим комітетом міської ради. Але ж саме він і підвищив тарифи. Тож сподіватись, що своє рішення скасує, не варто. Навпаки, там досі наголошували, що перевізники вимагають ще вищу ціну у 10—12 гривень.
— Дуже важко голосувати за збільшення тарифів, — прокоментував ситуацію міський голова Олександр Симчишин. — Але ми мусимо робити не популістські кроки, а правильні, а вони саме і не можуть сподобатись. Та інакше нічого не вдієш, а не підтримаємо перевізників — можемо дійти до транспортного колапсу. Влада повинна пройти по дуже тонкій межі інтересів пасажирів і перевізників.
Звинувачувати владу в упередженості важко, бо і вона є певним заручником транспортних проблем та мусить догодити обом сторонам.
Ідеальним був би такий вибір: або дорого і дуже добре, або дешево і так, як є. Комбінація «дорого і погано» не працює, але мусить... І пережити цей момент потрібно для того, щоб з часом отримати справді добре налагоджену систему перевезень. Але без сподівань, що вона буде дешевою.
Електронний квиток — не панацея
Місто намагається врегулювати ситуацію, запроваджуючи електронні квитки. Вони мали запрацювати з травня, потім — з червня, потім — з липня...
Справа гальмується з низки об’єктивних та суб’єктивних причин. З одного боку, доводиться розв’язувати ряд технічних та організаційних проблем. До останніх, до прикладу, належить і ліквідація кондукторів у салонах тролейбусів. Вони не потрібні, якщо пасажир сам оплатить проїзд. Але допоки залишаються карантинні вимоги, незрозуміло, хто і як стежитиме за обмеженням кількості пасажирів у салоні.
До того ж за межами дії єдиного електронного квитка залишаються маршрутки. Коли і за чий рахунок у них будуть встановлені валідатори, досі не відомо.
Та все одно рух почався, і рано чи пізно, а без електронного квитка не проїдеш. Для когось це вигідно, бо вартість проїзду буде нижчою, ніж при розрахунку готівкою.
А хтось і постраждає. Адже міська влада міркує над тим, щоб навести порядок із пільговим проїздом. Бо пільговий зовсім не означає безконтрольний. Коли почав діяти електронний квиток для пільговиків, з’ясувалось, що дехто із його власників здійснював до 180—190 поїздок на місяць. А дехто із пенсіонерів не скористався транспортом жодного разу. Тож для збереження пропорції і соціальної справедливості, очевидно, доведеться встановити певні норми проїзду.
Зрозуміло, що всім хотілося б мати зручний, швидкий і комфортний громадський транспорт. Але за таких вимог він не може бути дешевим. Тож як бути?
Вирішення цієї задачі не тільки у вартості квитка. Хоч би якою високою вона була, має залишатись доступною для пасажирів. І тут вступає в силу ще одне протистояння — доходи і витрати кожного із нас. Але це вже інша історія.
Фото Ірини КОЗАК.
