Надвечір, коли трохи спала спека, в затишному Сосновому парку загуло-зашуміло, певно, найвелелюдніше в цьому краї весілля. Адже відтворювати давній народний обряд з’їхалися представники тих сіл, де традиції предків ще не забули й не «осучаснили» настільки, що вони нагадують пародію на справді зворушливе й неповторне дійство.
Власне, ні для кого не таємниця, що сучасні весілля вже навіть у селах комерціалізуються й перетворюються на банальну пиятику, розбавлену недолугими витівками різношерстих масовиків-затійників. Тому на таких недешевих забавах замість народних обрядових пісень найчастіше чуєш всюдисущу російськомовну «попсу», а «коронними» номерами стають скопійовані з телевізора жарти нижче пояса...
Зрештою, саме задля того, щоб земляки згадали своє, автентичне, притаманне тому чи іншому населеному пункту чи навіть кутку села, організатори започаткували цей етнофестиваль. Давні традиції першого дня весілля відтворювали аматори сцени сільських будинків культури. А в атмосферу другого дня знакового дійства численних гостей занурювали працівники міського закладу культури.
Тож на велелюдді готували посаг, плели весільний вінок, викупляли місце біля нареченої, заплітали їй косу, краяли коровай, купали батьків і навіть мили ноги тещі... При цьому майже кожна, зокрема й жартівлива, дія супроводжувалася народними піснями, які нагадували не тільки про черговий етап весільного свята, а насамперед про значущість цієї події в житті молодих, їхніх батьків, родичів. Адже в Україні весілля здавна було важливою складовою народної педагогіки.
Яскрава концертна програма етнофестивалю перетворила його на справжнє свято. На ньому, звісно, не минулося і без традиційних частувань. Зворушила багатьох фотовиставка «Весільні ворота», що нагадала про не такі вже й далекі гуляння земляків без отого сумнівного «доважку» комерції та вульгарщини. А організатори й учасники фестивалю отримали грамоти та подяки за особистий внесок у збереження народних традицій.
Фото з сайту Лохвицької міськради.
