Розмова «Голосу України» зі Станіславом НІКОЛАЄНКОМ, ректором Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктором педагогічних наук, академіком Національної академії педагогічних наук України, міністром освіти і науки України, головою Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України (2002—2005 рр.)

— Станіславе Миколайовичу, ким легше працювати — міністром чи ректором?

— Легше там, де нас немає. Хто звик працювати, в того завжди мокра шия. Робота міністра не-скінченна, спрямована на віддалену перспективу. Робота ректора не менш відповідальна, проте результати більш очевидні, і це дає сили і натхнення.

— Чи підтримуєте зв’язки з новим міністром, чи є співпраця?

— Підтримую. І не лаюсь з усіма колишніми міністрами. Не можна ганьбити державу.

Сергій Шкарлет — виходець з університету, має гарний практичний досвід, як кажуть, від плуга. Тому маємо постійний діалог, ведемо консультації. Він усе добре розуміє, багато й робить. Але освітянська галузь довго була в руках «грантоїдів», не всі реформи були виважені, деякі з них тепер слід скасовувати, вдосконалювати, наводити лад.

Як на мене, треба жити своєю головою, робити те, що вигідно країні. А що нині? Чого коштує лише норма Закону «Про загальну середню освіту», прийнята в турборежимі, яка стверджує що відкриття старшої школи (ліцею) в населених пунктах з більш як 50 тисячами жителів відбувається лише на основі рішення обласної ради? Або ліцей створюється, якщо є 120 учнів десятого класу. Та в Херсонській чи Кіровоградській областях у старих районах немає жодного, де було б стільки дітей! Я вже не кажу про одне село. Міністерство спільно з парламентом виправили це непорозуміння. Але є ще багато інших недоречностей: це і фінансова безправність, відсутність автономії університетів, формальний розподіл коштів тощо. Ну хіба це нормально, коли ми висадили в Ботанічному саду за рік тисячу дерев, а за спиляні кілька аварійних дерев за всіма нормативами маємо кримінальні справи? А спробуйте закупити якесь обладнання чи техніку...

— І все-таки ми бачимо, як динамічно розвивається університет. Які успіхи має НУБіП України, які його рейтинги?

— Наш університет дуже складний. Одного майна у нас більш ніж на 13 мільярдів гривень. Ми щорічно заробляємо майже 500 мільйонів гривень. Маємо ліси, сільськогосподарські землі, тваринництво тощо.

Цього року нас визнано найкращим у країні агробіологічним університетом, а серед ТОП-200 всіх вишів — восьмі, в столиці — треті. За результатами наукової атестації ми треті в Україні серед усіх закладів вищої освіти. У міжнародному рейтингу QS додали за 2020 рік десять позицій.

У нас успішно функціонує бізнес-школа «Агрокебети», з 12 університетами світу маємо діючі угоди про подвійні дипломи.

Університет має високий авторитет серед молоді, ми звільнили від корупції навчальний процес, у нас творчо поєднується освітня і наукова діяльність, невпинно зміцнюється, завдяки співпраці з бізнесом, наукова матеріальна база. Відремонтовано гуртожитки, маємо прекрасний Ботанічний сад, чудову територію, спортивну інфраструктуру. Приходьте, запрошуємо, це просто оаза в Києві!

І ще. Ми чим відрізняємося від деяких столичних грандів? Вони нині котяться згори, а ми впевнено йдемо вгору.

— Станіславе Миколайовичу, як колектив університету працює в умовах пандемії, як готуєтеся до нового навчального року?

— Скажу відверто, Національний університет біоресурсів і природокористування України, напевно, один із небагатьох вишів, який з березня минулого року швидко перейшов на дистанційну освіту. Хоч і дотепер деякі університети цього якісно не зробили. Чому? Бо ми ще п’ять років тому почали цим займатися, мали власний освітній портал Elearn, де майже всі основні курси вже були в електронній формі.

Ми досягли майже 100-відсоткового проведення занять, явка студентів була навіть вища, ніж на очному навчанні, сягала 85—93 відсотків на різних факультетах. Це кращі показники в Україні.

Проаналізували ситуацію в світі, застосували змішану модель навчання, поєднуючи очну і дистанційну форми. Лекції — дистанційно, лабораторні і практичні — наживо.

Чи втратили якість навчання? Думаю, що так. Аналіз свідчить, що дистанційне навчання є не досить ефективним. Дослідження Програми міжнародного оцінювання студентів (PISA), яка заміряє якість знань, засвідчило, що студенти, які конспектують лекцію ручкою, розмірковують разом із професором, — набагато краще засвоюють матеріал, ніж коли вони машинально набирають цей текст на комп’ютері...

З досвіду японців відомо, що із сотень тисяч студентів, які навчалися дистанційно за різними програмами, лише 5—7 відсотків отримали в кінцевому рахунку сертифікати.

Ми все це враховуємо. Тому, думаю, і в наступному навчальному році будемо застосовувати комбіноване навчання, використовуючи потужний потенціал нашого університету, його чотири сотні прекрасних лабораторій, досвід викладачів і вчених. Не розумію керівників тих вишів, де за рік студентів жодного разу не покликали в лабораторії.

— Як вам ідея Президентського університету? Адже лунають різні оцінки. А ви, як міністр, голова парламентського комітету, як оцінюєте цей проект?

— Президент і його команда хочуть мати сучасний університет, то хто буде проти? Це гарний почин високого інноваційного рівня. Тим паче він будується на території ВДНГ, через паркан від нашого факультету ветеринарної медицини.

Єдине, що я запропонував би авторам концепції, — спирати цю гарну ідею на наявне підґрунтя, інтелектуальну базу кращих вишів України. Бачу це так: за напрямами підготовки (інфо-, біо- чи космічні технології...) визначається базовий університет. Наприклад, наш 

НУБіП — за біотехнологіями, КНУ імені Т. Шевченка — за інформаційними технологіями, ХАУ імені М.Є. Жуковського — за космічними технологіями тощо. Ми спільно з колегами із Президентського університету відбираємо кращих випускників шкіл, ведемо їх через бакалаврат і після ретельного конкурсу відправляємо до нового університету.

Цей процес можна порівняти з притоками Дніпра, які живлять головну річку. У свою чергу, новий університет отримує час на підготовку бази, наукових кадрів. Базові університети паралельно зміцнюють наукову лабораторну базу, що сприятиме розвитку всієї вищої освіти в державі, якості кадрів, якої неможливо досягти без сучасного обладнання.

Запропонована концепція (те, що ми знаємо з преси), на мою думку, буде давати сходи та проростати результатами довго. Є шляхи швидші і більш плідні. Ось ми маємо на факультеті інформаційних технологій лабораторію штучного інтелекту в АПК, чого б цим досвідом не поділитися з іншими?

— Як проходить цьогорічна вступна кампанія, який настрій у головному агробіологічному університеті України?

— НУБіП давно вже не аграрний заклад вищої освіти. До речі, і американські, і німецькі університети також стають широкопрофільними. Маємо конкурентні гуманітарні, інформаційні, правничі спеціальності. Торік ми були в десятці найбільш затребуваних вишів України, а якби нам врахували ще й вступників на базі коледжів, то університет був би в п’ятірці за кількістю поданих заяв — понад 24 тисячі!

Торік на перший курс ми набрали понад три тисячі юнаків і дівчат, в тому числі майже 1600 за державним замовленням, із них 1100 — після школи. У нас велике число безплатних місць, одне з найбільших в Україні.

В університеті 72 відсотки студентів навчаються за агробіологічними спеціальностями, а сюди ми, окрім традиційних спеціальностей, відносимо ще й економіку та фінанси, менеджмент, право, інформаційні технології в агропромисловому комплексі. Більш як половина студентів — із сіл та містечок: представлена вся Україна, в тому числі Крим, Донецьк, Луганськ.

Маємо гарний гуманітарно-педагогічний факультет, спеціальності «Філологія», «Психологія», «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії», «Туризм» тощо. Усі ці професії популярні, і випускники знаходять собі місце в економіці країни, сучасних галузях АПК. До речі, працевлаштовуються 87—95 відсотків випускників, залежно від професії.

— Як вплинуло запровадження цього року єдиного вступного іспиту з іноземної мови для магістрів і ЗНО для випускників коледжів?

— Ми за те, щоб молодь знала іноземну мову: це вимога часу. Але мову потрібно вивчати добре у школі, гарно готувати вчителів, оновити методики, проводити ігри, зустрічі з носіями мов тощо.

Але сьогодні маємо приклади, коли юнак чи дівчина приходить до закладу вищої освіти, слабо знаючи навіть абетку, а від нас вимагають, щоб вони до четвертого курсу знали англійську на рівні В2: це видається несерйозним. В університеті студенти вчать спеціальні терміни, професійну мову. Але їх про це під час складання ЄВІ не запитують, їх перевіряють на класичне знання мови як філологів.

Запроваджуючи ЄВІ без реформування вивчення іноземної мови в школі, ми відрізаємо великий пласт гарних агрономів, лісівників, тваринників від магістратури, а там — основні професійні випускові кафедри, які будуть розвалені через зниження числа студентів. Ми «розстрілюємо» кращих спеціалістів, вчених галузей АПК на випускових кафедрах.

Ми весь час дедалі жорсткішими робимо правила вступу, без змін у підготовці абітурієнтів, не враховуємо пандемію, кризу в економіці. Лише в нашому університеті «зрізали» на ЄВІ 691 студента — майбутніх агрономів, лісівників, інженерів...

Думаю, що нині всім цей ЄВІ не потрібен. Життя визначить кому потрібно вивчити іноземну мову. А в лісах Карпат чи херсонських степах, чи на птахофабриці фахівці дуже потрібні із знанням процесів.

Хтось заперечить: магістр — це освітньо-наукова програма і не всім вона потрібна. Це непереконливий аргумент. Законодавці за попереднього міністра освіти штучно ввели освітній рівень молодшого бакалавра, зробили ніби формально два освітні рівні — бакалавр і молодший бакалавр. А магістра зробили науковцем. Це гра. Бо нині фактично науковий рівень — це доктор філософії і доктор наук.

Стаття 53 Конституції гарантує на конкурсній основі здобуття повної вищої освіти всім громадянам України. До речі, на безплатній основі.

Щодо запровадження ЗНО для випускників коледжів, технікумів під час вступу до закладів вищої освіти. Вважаю, якщо механіки, бухгалтери чи агрономи — випускники коледжу — вступають за своїм профілем, то слід складати лише іспит зі спеціальності, адже це не вступ, а продовження навчання за професією... Агроном вчить фізику для агронома, механік має свої спеціальні теми, а енергетик — свої. Це те, що потрібно в реальному житті. Університети у всьому світі критикують за надлишкові знання. З наших дев’яти коледжів лише 10 відсотків студентів вступають на стаціонар, а 37 відсотків продовжують навчання переважно заочно.

Директори коледжів змушені скорочувати спеціальні дисципліни, дублювати шкільну програму... Навіщо? Де компетентнісний підхід, профільне навчання?

Розумієте, в Україні склалася добра традиція ступеневої освіти, коли професійно орієнтовані студенти коледжів продовжують навчання за обраним профілем. З них виходять гарні фахівці і це, до речі, економить щорічно до одного мільярда гривень державі.

Аналізуючи інколи «новації» в освіті, доходжу висновку, що багато які з них нав’язані нашими конкурентами, сусідніми державами через грантові програми тощо. І це слід бачити.

— Дякую за інтерв’ю! Що побажаєте читачам, абітурієнтам, батькам?

— Сім футів під кілем! Як каже народний поет Вадим Крищенко: «Їжте сало, їжте хліб і приходьте всі в НУБіП!».

Ми — університет наук про життя, тож, хто бажає знати життя, мати добру професію, не бідувати — вступайте, не помилитеся!

Довідково

Опитування, проведене порталом Освіта.ua в 2020 році, показало, що Станіслава Ніколаєнка назвали найкращим за останні роки серед усіх колишніх міністрів освіти і науки України.