Чи замислювалися ви над тим, що нас найбільше відрізняє від жителів Європи? Навіть не зарплата й не рівень життя, не запльовані і закидані недопалками наші тротуари. А те, що в Європі добре знають свою історію, минуле своєї родини, шанують свій народ, люблять і бережуть свої міста й містечка. Це й дозволяє їм тримати високий рівень життя. У нас, на жаль, не так.
Тож дуже добру справу робить журнал «Світло спілкування», що своїми публікаціями про минуле поліського краю, про його відомих людей, а також знайомством із талановитими земляками — старшими й молодими — наближає нас до Європи.
— Таке видання нікому не потрібне — сказали представники обласної влади на прохання допомогти коштами, щоб черговий номер журналу побачив світ. На щастя, на прохання відгукнулося управління в справах сім’ї, молоді та спорту Житомирської міської ради, за що дуже вдячні й читачі, і редакція. Презентація чергового, 29-го номера журналу відбулася в залі обласної бібліотеки імені Ольжича в день народження його засновника — відомого земляка, члена спілки письменників України Євгена Концевича. Якби він не пішов у кращі світи, йому б виповнилося вже 86 років.
— Євгена Концевича вже давно немає, — сказав, відкриваючи презентацію, завідувач відділу обласної бібліотеки Володимир Білобровець. — Але журнал залишається з нами, продовжує і розвиває давно закладені традиції. Його тримають на високому рівні нинішній редактор Григорій Цимбалюк, його заступниця Лілія Дем’янюк та інші небайдужі люди. Завдяки їхнім зусиллям житомирські науковці, літератори, краєзнавці можуть познайомити читачів зі своїми відкриттями. На сторінках можна дізнатися і про молоді таланти нашої області, які ще тільки роблять перші кроки, але успіхи вже мають.
Тож які чергові відкриття зробив для нас свіжий номер журналу «Світло спілкування»?
Насамперед — в іменах, постатях. Наприклад, що ми знаємо про Ніну Вірченко, життя якої тісно пов’язане з Житомиром? Тих, хто про неї щось чув, дуже мало. Ніна Вірченко є доктором фізико-математичних наук, академіком Академії наук України, активною громадською діячкою. Наукова спільнота визнала її однією з найвидатніших жінок-вчених України! У своєму нарисі про нашу відому землячку Галина Дацюк розповідає, як бігала маленька Ніна через увесь Житомир до школи, де викладали українською мовою, як навчалася в Київському університеті імені Шевченка (29 хлопців і Ніна вивчали аеродинаміку, будову літака, стрибали з парашутом...). Проте навчання довелося перервати — за любов до України, до її мови Ніна отримала 10 років спецтаборів. Після звільнення одразу продовжити здобувати вищу освіту не вдалося, тож учителювала на Житомирщині: в Янушполі, Улянівці, Томашівці. А потім таки вступила в аспірантуру, стала доцентом кафедри КДУ, і далі — і більше, і вище — аж до уже названих вершин.
Уже традиційними стали в журналі публікації «Житомирський мартиролог», де письменник Ярослав Марищенко дає короткі біографії і спогади про бійців, котрі загинули, боронячи Україну на сході. Цього разу йдеться про Віталія Гасюка з Баранівки, Ігоря Ващука з Овруча та житомирянина Андрія Виноградського.
Під рубрикою «Світло Житомира» йдеться про нашого земляка Олександра Прищепу. Його побратим В’ячеслав Дехтієвський згадує, що Прищепа очолював організацію українських націоналістів в області із середини 1990-х і до 2017-го, коли сам відійшов у вічність. Крім того, він був активістом Товариства української мови та Української Гельсінської спілки, обирався депутатом Корольовської районної ради та працював у Житомирській районній державній адміністрації. Він був скромним, ніколи не висував себе в перші ряди, але зробив дуже багато. Саме він доклав зусиль, щоб віднайти могили героїв Базару і своїм коштом возив туди робітників, щоб ті поховання впорядкувати.
Є в цьому номері й короткий біографічний нарис бердичівлянина Олександра Кухарчука, й спогади про нього та розповідь про його історичні романи «Козацька Русь» нашого відомого науковця і краєзнавця Геннадія Махоріна та інженера Миколи Недзельського.
На «Літературній сторінці» опубліковано оповідання земляків Галини Кругляк, Людмили Журавської, Олександра Кулеша, Григорія Цимбалюка та Євгенії Юрченко. Подано нові вірші Ольги Бортнікової, Василя Головецького — ще нещодавно генерального директора Житомирської ОДТРК, Світлани Штатської — голови обласної організації Національної спілки письменників України, Сергія Сіваченка, Ігоря Фарини. Дитячу сторінку прикрасили своїми казками Віктор Васильчук та Марія Пономаренко.
Під рубрикою «Наші дебюти» подано талановиті оповідання молодих літераторів — Олександра Кухарчука (сина автора історичних романів «Козацька Русь») та Марини Рибак.
Продовжуються і цікаві архівні розповіді про історію наших сіл і містечок. Цього разу Анастасія Новожилова подала відомості про село Стрибіж іще нещодавно Пулинського району.
Є й багато інших цікавих публікацій. Так, В’ячеслав Дехтієвський — один з ініціаторів утворення в області відділень Народного руху України та Товариства української мови — під рубрикою «Державна хода» аналізує непрості відносини України й Росії. Письменник і журналіст Григорій Цимбалюк висловлює свій погляд на творчість Олександра Довженка. Ми знаємо Довженка як класика сучасної української літератури. Знаємо, що за свою любов до України він зазнав багато утисків від сталінського режиму. А як це позначилося на його творчості, аналізує Григорій Цимбалюк.
Опубліковано в журналі і мої розповіді про родину житомирянки Тамари Суботенко, бабуся якої Людмила Волошка та сестра бабусі Вероніка Морозівна входять у тридцятку найвідоміших поетес України, та про загадки річки Кам’янки: вона століттями плине поряд, але про неї ми знаємо мало...
Оформленням журналу «Світло спілкування» цього разу стали твори художника з Бердичева Сергія Танадайчука.
І знову — цікавий факт. Цього художника знали і цінували іноземні посли, відомі українські митці, письменники, науковці з Києва. А що знаємо про нього ми, його земляки?..
Тож «Світло спілкування» розповідає, що народився Сергій Танадайчук на Вінниччині, рано осиротів, виховувався в інтернаті. Працював на Махаринському цукрокомбінаті, але хотів бути художником, тож проклав собі стежину до села Петриківки на Дніпропетровщині, знаного на весь світ українськими розписами. Та затримався там недовго. Свої художні твори він бачив інакшими, глибше зануреними в українську історію — аж до трипільської культури, до глибин символіки української міфології. Це й принесло йому славу: його картини, килими, рушники, витинанки всі дуже люблять. А ще він охоче навчав малювати й дітей — особливо з Бердичівського інтернату.
Життя художника було коротким. І якщо ми будемо пам’ятати і художника, і його твори — значить, будемо ближчими до Європи...
Презентація нового номера журналу «Світло спілкування» перетворилося на задушевну бесіду. Люди обмінювалися спогадами про Євгена Концевича, розповідали про свої враження від прочитаного, ділилися творчими планами.
— Складається враження, ніби ми знову зібралися вдома в Концевича, — сказав хтось із присутніх.
— І, як він навчав, поєднуємо кольоровою ниткою молодь із попереднім поколінням... — додав співрозмовник.
Доброго настрою додали ще й пісні у виконанні підприємця, відомого співака і поета Юрія Іванця, священика й кобзаря Костянтина Гулюка та відомої в Житомирі музиканта, композиторки й педагога Лариси Бойко.
«Світло спілкування» — єдине в нашій державі видання, де можуть публікуватися місцеві літератори, де друкуються розповіді про минуле й сучасне рідного краю.
Хочеться вірити, що ми прочитаємо ще багато його номерів...
Людмила НАТИКАЧ,
заслужений журналіст України.
Житомирська область.
