«Головний продавець у країні» — так сподвижники й симпатики називають голову Фонду держмайна Дмитра Сенниченка. Голова ФДМУ переконує: держава має залишити за собою тільки регуляторні функції, а тому всі державні активи треба якнайшвидше продати.

Продовження, початок у № 131 и № 132.

Коли ліва рука не знає...

Адже що виходить? Виходить, нам холдинг на чолі з «флагманом ЗТМК» не потрібен?! Його в себе вдома створить зарубіжна фірма, яка й продукуватиме дуже дорогі авіасплави й титановий прокат... А Україна залишиться таким собі бідним родичем — слухняним постачальником дешевої сировини.

Мінстратегпром «працює над створенням виробничого холдингу». А ФДМУ вперто виконує своє «бойове завдання» — план із фінансових надходжень від продажу об’єктів «великої приватизації», що передбачає «вторгувати» за рік 12 мільярдів гривень, із них 9 мільярдів — за три найбільші об’єкти, київські «Президент-готель» та завод «Більшовик» і АТ «ОГХК»... Тобто маємо ситуацію, коли «ліва рука не знає, що робить права»?

— Схоже на те, — невесело сміється професор Ахонін. — Сподіваюся, сировину з ОГХК постачатимуть на ЗТМК. Хоча ризики дійсно існують.

І це не просто слова. ДП НВЦ «Титан» і виробники титанових зливків, київські ТОВ Antares і «Стратегія БМ», це вже проходили. У нульові роки ЗТМК потрапив під вплив однієї олігархічної структури й продавав титанову губку тільки через «свою» українсько-британську фірму й виключно за світовими цінами! Й лише після безкінечних скарг у Кабінет Міністрів директора ТОВ Antares Григорія Сміттюха Мінпромполітики таки зняло з роботи «крайнього» — гендиректора ЗТМК.

Але ж тепер, після приватизації ОГХК, на рекордну висоту можуть стрибонути ціни на титанові концентрати. Адже приватний власник не зобов’язаний сприяти розвитку нашої титанової галузі, постачаючи сировину на ЗТМК і Закарпатський завод порошкової металургії, він зорієнтований на одне — максимізацію прибутку. А це — продаж сировини за найвищими цінами.

Проректор Металургійної академії (місто Дніпро), професор Юрій Пройдак вважає: сировинна база ОГХК — основа титанової промисловості, тож якщо ми втратимо над нею контроль, про відродження галузі говорити буде складно. А виробничники оцінюють ризики від продажу ОГХК як дуже високі. Відтак вважають: якщо ми хочемо відродити титанову галузь, контроль за родовищами держава має зберегти!

— Ситуація нагадує нульові роки, коли в Кремлі почали створювати свій завершений титановий цикл і Україні відвели жалюгідну роль постачальника дешевої сировини, — свідчить Олександр Сокіл. — Пограбунок і загибель галузі почалися після того, як «російські партнери» переконали наш уряд, що нам виробництво не потрібне... Стратегічна помилка!

З ним не можна не погодитися. Власне, вся ця стаття — це розмова про майбутню «модель економіки» країни. У нас ще наприкінці «лихих» 1990-х склалася «сировинна модель», ефективність якої повністю залежить від кон’юнктури цін на світових ринках збуту. В Інституті економіки та прогнозування НАНУ на цифрах довели: зростання нашого ВВП у 2000—2008 роках більш як на 10% рік до року забезпечили саме височезні ціни на сировину, передусім — металургійну. А стагнація та падіння ВВП в останнє десятиріччя — наслідок зниження вартості сировини на світових ринках.

Неефективність «ставки» на експорт сировини настільки очевидна, що в 2016-му прем’єр Володимир Гройсман гучно заявив, що змінить модель економіки. Але чи то не встиг, чи не зміг, не мав політичної підтримки і йому не дали, чи просто мав на увазі щось інше, а не те, що думали оглядачі й експерти, але сировинна модель і досі жива-здорова й не спішить сказати «Au revoir» чи, краще, — «Adieu».

Завдання «змінити модель» — наріжне! І в Інституті економіки, й Інституті стратегічних досліджень, й на багатьох «фабриках думок», що досліджують економічні процеси, давно застерігають: зберегти «сировинну модель» — це скотитися до стану бананової республіки. Потрібна «модель розвитку», потужним двигуном якої стане «нова індустріалізація», розвиток пріоритетних галузей промисловості.

І тема нашої розмови це ілюструє найкраще. Економісти звертають увагу: готові титанові продукти коштують у десятки, а то й сотні разів більше, ніж сировина для них. За розрахунками професора Леоніда Таранюка, якщо з титанового прокату виробляти нехай тільки оправи для окулярів, спортінвентар і медичні протези, лише це збільшить додану вартість на 600—1200%!

Але ж якщо з часів Пітера Девіса «таємниці» умов продажу ОГХК не змінилися, то її приватизація з такими куцими інвестзобов’язаннями — не що інше, як добряча цеглина в міцний фундамент «сировинної моделі». N’est-ce pas?

Скільки коштує «Мотрона»?

Та й загалом — що далі в ліс, то гірше видно дорогу.

Із майбутнім титановим кластером усе зрозуміло. Він діятиме на промисловій базі ТОВ ВКФ «Велта» (місто Дніпро). Підприємство давно розробляє Бирзулівське й Лікарівське родовища (Кіровоградська область) і забезпечує 2% світових обсягів поставок ільменіту. Ще минулої осені засновник фірми та її гендиректор Андрій Бродський заявив: стратегічний курс «Велти» — виробництво готової продукції з титану.

На фірмі сподіваються на винайдену вченими її наукового центру відому і в чорній металургії технологію «повного відновлення металу». У чорметі вона виключає з технологічного ланцюга доменне виробництво (виплавку чавуну). А в кольоровій — виробництво губчатого титану. За словами провідного науковця «Велти» Андрія Гончара й самого Бродського, це має значно здешевити собівартість прокату й готових виробів із титану медичного та побутового призначення.

Однак учені звертають увагу: виплавка сплавів для авіаційної та космічної галузей неможлива без губчатого титану. Побутові вироби — це одне. Авіасплави — інше. Зрештою, і сам Андрій Бродський визнає, що не збирається «воювати» на ринку високотехнологічних сплавів, його мета — «створити новий ринок збуту», ринок продукції з титану, яка матиме широке застосування в «побуті». Отже, запевняють учені, якщо наша мета — вивести галузь на крейсерський хід, «флагманом» може бути лише наш унікальний ЗТМК, без модернізації якого не обійтися.

Але ж наказом ФДМУ від 7 грудня 2020 року його державна частка — 51% статутного капіталу — виставлена на приватизацію. Тут і виникають питання. Скажімо, що робити в ситуації, коли 49% паїв ТОВ — у власності Group DF? Це — одне. Друге: комбінат потребує модернізації, а тому, здається, без інвестора не обійтися, та якщо комбінат приватизують, як держава впливатиме на це ключове підприємство, що мало б увійти в холдинг «Укртитанпром»?

Те саме питання — щодо ОГХК. Якщо компанію купить, як прогнозують, один потужний іноземний трейдер рідкоземельних металів, дуже відомий по роботі й на російському ринку, то які сили небесні змусять його зректися експорту й інвестувати у виробництво?

Судячи із заяв для ЗМІ Дмитра Сенниченка, у ФДМУ всерйоз вірять — це зробить «незрима рука вільного ринку». У Мінстратегпромі працюють «економічні атеїсти», які знають: успіх принесе тільки грамотна й цілеспрямована промислова політика. Та як її проводити, якщо ФДМУ прагне розпродати й опале каштанове листя в Києві на Хрещатику, й торішній сніг у Вільногірську?..

Досвід свідчить: приватний капітал не хоче інвестувати в наступні переділи галузі. Усі фірми, які мають ліцензії на видобуток титанових руд, тільки те й роблять, що експортують сировину, а на Демуринському ГЗК, як писали журналісти Дніпра, російський «інвестор» дійшов до того, що закрив збагачувальну фабрику й вивозить лише руду, первісно збагачену на борту кар’єра. ВГЗК, ІЗГК і ЗТМК довгих десять років орендував один відомий вітчизняний холдинг, але інвестиційні зобов’язання мужньо не виконав. Усе звелося до банального експорту сировини.

Зримі регуляторні заходи — підвищити експортне мито та, головне, — рентну плату за користування надрами, яка, за словами експертів, у нас найнижча в Європі та Північній Америці. Однак перше експерти називають неймовірним, а друге, до чого, здається, іде, викличе шалений спротив «сировинників», і невідомо, чия візьме.

Але найбільше питань до ФДМУ. Експерти запитують: фонд продає родовища чи копалини інвестор добуватиме на основі ліцензії?.. Нарешті, багато питань до «рекордної ціни».

— Малишівське титано-цирконієве родовище біля Вільногірська практично відпрацьоване, — розповідає Олександр Сокіл. — Запасів тут — на півтора-два роки. І — все... Таке враження, фонд «збільшив запаси» ОГХК за рахунок Міжрічного родовища біля Іршанська та продовження «малишівки» — Мотронівського родовища, чи, як його називають у Вільногірську, — «Мотрони». Ільменіт тут — із високим вмістом титану (65%). Є рутил і циркон, інші рідкоземельні метали. Запасів руди на «Мотроні» — на півстоліття роботи! А тепер — рахуйте! Вартість ільменітового концентрату — 200—210 доларів за тону, рутилового — 800—900, цирконієвого — понад тисячу доларів за тону...

Узялися рахувати. Тут допомогли дані ТОВ «Мотронівський ГЗК», що входить у Group DF. Сайт групи повідомляє: ТОВ будує на Мотронівському родовищі кар’єр і збагачувальну фабрику. Кар’єр першої черги ГЗК матиме потужність 2,7 мільйона кубічних метрів руди на рік. Планується, що Мотронівське ГЗК щороку виготовлятиме 120 тисяч тонн ільменітового концентрату, 20 тисяч тонн рутилового та 14 тисяч тонн цирконієвого.

Припускаємо, новий власник ОГХК вийде на такі самі потужності. Отже, тільки на «Мотроні» матиме майже 2 мільярди гривень на рік. Якщо цей інвестор купить компанію не за 3,7 мільярда гривень, а за 8 мільярдів, як мріє голова ФДМУ, то легко «відіб’є» витрати за якихось чотири роки! Враховуючи ж, що на нього працюватимуть ще й обсяги Іршанського ГЗК, — набагато швидше.

П’ять років тому науковий журнал «Економіка України» Інституту економіки та прогнозування НАНУ писав: «За оцінками спеціалістів, вартість кожного (комбінату ОГХК. — Ред.) за умови прозорого продажу може досягти кількох мільярдів доларів!» (2016 р., № 11, стор. 13). Та й нині, як вважає Григорій Осауленко, запаси руди ОГХК коштують п’ять мільярдів доларів!

Аго-ов! Хто там у нас іде на «рекорди»?!

Запитання до ФДМУ

Стартову ціну встановлював не ФДМУ, а радник із приватизації. Та представники фонду входили в аукціонну комісію, яка її затвердила. Отож, ми скерували у фонд інформаційні запити, в яких просили згідно із Законом «Про доступ до публічної інформації» надати нам відповіді на кілька запитань.

На перший запит, надісланий навесні, у фонді відповідати не стали, пославшись на якісь незрозумілі циркуляри. А на другий, уже червневий запит, судячи з усього, й узагалі не звернули увагу... Цікаво, що весь минулий рік у фонді ображалися на журналістів, які пишуть не те й не так і взагалі «перекручують факти». Тому на сайті ФДМУ під повідомленнями стояло прохання до ЗМІ: аби все знати точно, звертайтеся у фонд... Та, виходить, в офісі Дмитра Сенниченка не люблять незручних запитань?

У ФДМУ, судячи з усього, ніяк не второпають: запити ЗМІ — не забаганки журналістів. У кожного ЗМІ — десятки й десятки тисяч читачів і глядачів, і відповіді на запитання журналістів — це увага до сотень тисяч громадян України, які мають право знати! Відповіді на запитання ЗМІ — це обов’язок, передбачений вимогами повного циклу публічної політики. Самих заяв на прес-брифінгах і повідомлень на сайті фонду замало!

Отож, нам не залишається нічого іншого, як оприлюднити наші запитання в газеті:

1. Які конкретні інвестиційні зобов’язання для майбутнього власника АТ «ОГХК» передбачені умовами продажу?

2. Чи передбачають ці зобов’язання відновлення на ВГЗК виробництва унікальної цирконієвої продукції та металургійного переділу, створення нових проммайданчиків?

3. Які нові родовища відійшли АТ «ОГХК» «під приватизацію»?

4. У 2014 році голова Незалежної профспілки гірників на ВГЗК Сергій Годько написав на ім’я начальника ГУ МВС у Дніпропетровській області Віталія Глуховері заяву про злочин, у якій, зокрема, повідомляв, що «у 2013 році зупинена робота ТЕЦ, частина обладнання демонтована», «з комбінату активно виводиться технологічне обладнання», «зупинено й пограбовано металургійне виробництво, на якому працювало понад 800 осіб». Чи розслідувано цю заяву та чи відшкодовано державі завдані збитки?

5. На яких правових підставах приватні юрособи ведуть роботи на Міжріченському, Мотронинському, Стремигородському та Федорівському родовищах?

Вільногірськ — Дніпро — Запоріжжя.

Фото надано прес-службою ФДМУ.