Підготовка до школи — завжди турботи. В одних родинах — радісні та довгоочікувані, в інших — напружують усі ресурси бюджету й нерви. А як бути, якщо зібрати потрібно цілий десяток школярів?.. Про це ми поговорили із главою дитячого будинку сімейного типу Наталею ЦИГАНЕНКО із Запоріжжя.

Цей ДБСТ існує десять років. У 2011-му на Донбасі взяли перших двох дівчаток. Потім прийняли двох братів і сестру в Сніжному. Коли переїхали до Запоріжжя, взяли ще п’ятьох дітей. Наймолодшому Артуру — вісім років. Планують поповнення.

За цей час у родині з’явилися свої традиції підготовки до навчального року. Вони продиктовані не тільки прагненням ефективно використовувати бюджет, а й бажанням прищепити дітям практичні навички, підготувати до дорослого життя.

Без хитрощів не обійтися

Перед тем, як робити закупівлі, Наталя складає список. Інакше можна придбати багато непотрібного, але забути про справді необхідне.

«Дію послідовно. Наприклад, зошитів беру стільки, щоб вистачило на рік. Виходять величезні стоси. Звичайно, таку кількість вигідніше брати в оптових магазинах, але в нас немає транспорту для перевезення, тому купую в супермаркетах. До речі, у вересні на зошити бувають реальні знижки», — розповідає Наталя Циганенко.

Обов’язково закуповують і різні конструктори — переважно металеві, що дають дітям змогу творчо розвиватися. Щодо портфелів, то діють, зважаючи на обставини. Якщо портфель уже втратив свій вигляд — купують заміну. Торік придбали три портфелі — приблизно 750 гривень кожен. У 2021-му — для однієї дівчинки і трьох хлопчиків.

Заповітна мрія Наталі Циганенко — власний транспорт. Він багато в чому вирішив би питання закупівель. Та й поїздок також. Адже добиратися, за потреби, всій родині доводиться двома-трьома маршрутками.

На ринку роблять знижки

Речі купують і на ринку, і в магазинах уже перед навчанням. Нині дуже потрібні спідниці — дівчата повиростали. Витягнулися за літо й хлопчики: Артурчик, наприклад, — аж на 12 сантиметрів. Штани на бриджі перетворилися... Наталя вважає, що одяг має організовувати та налаштовувати на навчання. Тому діти ходять у школу в чорно-білому.

«Буває смішно, коли ми входимо в магазин і купуємо одразу чотири пари практично однакових штанів. Бачимо здивовані очі продавців, коли дітвора всією юрбою: «Мамо-мамо». Я їм кажу, що поміряти. Поки хлопчики міряють — дівчата вже кросівки пригледіли. Виходимо добре завантажені. На ринках продавці, коли чують наше «мамо-мамо», роблять знижку. Ми кажемо, що прийшли не всі, зайдемо ще», — згадує Наталя.

Із хлопчиками простіше

У родині існує й наступність, коли речі переходять від старших молодшим. Діти дуже акуратно носять одяг. Та й не по одній речі в них, а в асортименті. Втім, з дівчатами складніше — у них смаки різні. І не завжди одяг підходить іншій — тоді купують.

«Речі для молодшеньких беру на свій смак. Звертаю увагу не тільки на красу, а й на якість, практичність. Старших дітей обов’язково беру із собою. Можу попередньо зайти, щоб приглянути речі й прицінитися. А потім повертаюся з дитиною. Але якщо вона каже, що це не подобається, — ідемо шукати далі», — розповідає Наталя.
За її словами, складніше за все збирати дівчаток-старшокласниць. У них вищі запити, вже знають, що хочуть. Коли молодшому вистачить двох пар взуття, то вони хочуть, щоб було кілька гарних пар. А ще спортивна форма, штани, безрозмірні колготки, які постійно рвуться...

Потім у житті буде легше

Чи часто доводиться відмовляти? Спочатку разом дивляться, що в гардеробі дитини є, у якому стані. Якщо є чотири пари гарного взуття — навіщо брати п’яту? Якщо речі зносилися, портфель стерся або порвався — одразу йдуть за новим.

Чи бувають ситуації, коли діти ображаються, жаліються, що в інших речі кращі? Ні. «Потрібно радіти й одержувати задоволення від того, що є. Ми вчимо дітей бути вдячними, благочестивими й задоволеними. А заздрість — погане почуття. Пояснюємо, що завжди знайдеться, кому позаздрити, але із цим необхідно боротися усередині себе. Якщо озирнутися, то виявиться, що в тебе всього багато», — запевняє Наталя.

Серйозну допомогу з одягом надають у церкві. Нерідко запитують, що потрібно, пропонують вибрати.

Чи допомогло дистанційне навчання зекономити, наприклад, на речах? Звичайно, речей потрібно менше. Але різко зростають витрати на комуналку: більше споживається води й електрики (грубки в родині електричні). Коли діти цілими днями вдома, більше витрачається і на харчування. Але навіть при дистанційці діти ходять у гуртки, гуляють на свіжому повітрі — тож одяг потрібен.

У родині впевнені, що важливо з дитинства вчити вибирати й купувати товари.

«Нерідко даю дітям картку і телефон. Вони знають ціни, де які проводять акції, що необхідно. Якщо потрібна ручка — вони йдуть і купують. Діти не бігтимуть і не хапатимуть абищо — вибирають у декількох магазинах. Знають, де краще взяти контурні карти, де ватман. Хочеться виростити практичних дітей, яким потім у житті буде легше», — резюмує Наталя.
Також вона вважає дуже важливим, щоб у школах були розумні вимоги, щоб не доводилося купувати масу дорогого й не завжди потрібного.

ЦИФРА

Цьогоріч у Запоріжжі створено два ДБСТ і одна прийомна родина. При їхньому створенні перші одержали по 50 тисяч гривень, родина — 20 тисяч.
Щомісяця ДБСТ одержують по 3,5 прожиткового мінімуму на кожну дитину з інвалідністю й 2,5 на дитину без інвалідності. Але цього не завжди вистачає. Тому місто додатково виділяє по 500 гривень на кожну дитину на місяць. Їх можна збирати на поїздку для оздоровлення, витратити на облаштування території або заплатити за комуналку. Прийомним сім’ям до 1 червня виплачують разову допомогу 5 тисяч гривень для того, щоб діти оздоровилися з родинами, а не тільки за безплатними путівками. Випускники одержують по 2 тисячі гривень для придбання одягу на випускний бал.

Запоріжжя.

Фото надано Наталею Циганенко.