Михайло Волинець у робочому кабінеті у Вараській міській раді. 

Дещо з біографії

Народився у місті Сусуман Магаданської області. Його діда в 1945 році радянська влада відправила у заслання до магаданських таборів. Після хрущовської відлиги дідусь з бабусею повернулися на рідну Рівненщину. Батько Михайла також народився в Магаданській області, й у дорослому віці поїхав туди на заробітки — спочатку сам, а після одруження вирушив уже із жінкою Марією в холодні краї заробляти на хліб насущний. Ось тут, у далекому Сусумані, 24 серпня 1973 року й народився Михайло.

— Як студент історичного факультету, маючи якісь фундаментальні знання з історії, я завжди думав про те, що наукові твердження не зовсім збігалися з життєвою історією моєї родини. Іноді замислювався: чому це так. І коли була проголошена Незалежність, моє покоління, скажу відверто, було в ейфорії. Звичайно, я зрадів, що проголошення Дня Незалежності збіглося з моїм днем народження. А мої друзі казали: «Добре тобі, твій день народження завжди припадатиме на вихідний». А я думав про діда Федота, за що він постраждав. І тут раптом без проблем, без крові Україна отримала Незалежність. Знав, що так в історії не буває. Та думалося: настали інші часи, більш цивілізовані, однак, як потім показала історія, Незалежність все ж доводиться обстоювати ціною людського життя.

Пізніше, в 2015-2016 роках, Михайлу Степановичу довелося служити в зоні АТО в гаубичному артилерійському дивізіоні 44-ї окремої артилерійської бригади, обстоювати українську державність у боях з сепаратистами та їхніми найманцями.

Та тоді, у 90-х роках минулого століття, для Михайла, незважаючи на всілякі побутові труднощі, дефіцит товарів, продуктів, життя складалося добре. Він закінчив ліцей зі срібною медаллю, тож йому зовсім неважко було долати історичну науку. Після закінчення Черновицького університету його запрошують працювати спеціалістом організаційно-методичного відділу обласного центру патріотично-військового виховання дітей та молоді. Невдовзі уже був головним спеціалістом, а потім і заступником начальника управління у справах сім’ї та молоді Рівненської ОДА. Після дворічної практики, в 1999-му, він уже начальник цього управління. На той час на цій посаді — наймолодший в Україні.

Професійне зростання

Начальником управління у справах сім’ї та молоді ОДА Михайло пропрацював 12 років при п’яти різнохарактерних, діаметрально полюсних очільниках області. Це була школа, яка навчила насамперед організаторських здібностей, вміння працювати з людьми, проявляти ініціативу. Країна високо оцінила його значний особистий внесок у реалізацію державної політики стосовно молоді, сімей та жінок. Він нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, іншими почесними державними відзнаками. Нині є що згадати Михайлу з того, що вдалося зробити в області саме в молодіжному русі. Взяти хоча б європейську практику створення замість інтернатних закладів дитячих будинків сімейного типу. Михайло Волинець пригадує, як був розроблений проект такого будинку в Олександрії. Йому приємно називати прізвища Валентини Довженко, Юрія Павленка, які тоді керували молодіжним рухом у Кабінеті Міністрів. Можна було б розповісти ще й про інші проекти, які відіграли важливу роль у розвитку молодіжної політики. Це і створення МЖК, спортивних баз.

У 2013 році Михайла Волинця призначають головою Корецької райдержадміністрації. Перше бойове хрещення на цій посаді отримав 18 грудня, напередодні зимових свят. Віддалені населені пункти Кореччини так засипало снігом, що села були абсолютно відрізані від цивілізації. Відсутність відповідної техніки для очищення доріг ще більше поглибило цю проблему. Михайло Степанович все зробив для того, аби в район відправили військовий БАТ.

— Тоді я вперше зрозумів, наскільки на Кореччині відповідальні й добродушні люди, — каже Михайло Волинець. — Уявіть собі ситуацію, коли в селі Іванівка тодішній сільський голова Володимир Дмитрович Саєць йде попереду з ліхтарем перед потужною очисною машиною і показує, де насправді є дорога, адже засипало все. І тільки сільський голова міг взяти на себе відповідальність очищати дороги, не пошкодивши якісь комунікації. За 12 годин 11 населених пунктів було прочищено.

Специфіка уже тепер колишнього Корецького району полягає в тому, що у віддалених та й не дуже від райцентру селах дедалі менше дітей у школах. Є приміщення шкіл, а в них зовсім обмаль дітей. Довелося голові переконувати місцевих жителів в тому, що замість порожніх класів можна зробити дитячі садки, ФАПи, як це було, приміром, у Калинівці. Таким чином відродили 12 дошкільних закладів. Михайло Волинець зумів залучити не лише бюджетні кошти, але й ПРООНівський фонд. То тут, то там в селах було відремонтовано водопостачання, оновлювались опалення, харчоблоки. На посаді голови Корецької райдержадміністрації М. С. Волинець пропрацював 22 місяці.

Люстрація

Та цього було достатньо, аби завоювати авторитет у корчан. Літо 2014-го, на погляд Михайла Волинця, було найважчим в історії нашої держави. Людей революція поділила на два табори, а тодішній владі довелося мобілізовувати людей на фронт, бо після революції на сході України уже почалися справжні бойові дії.

— Найважче було керівникам сільських рад, — заглиблюється у події того часу Михайло Волинець. — Приходили повістки з військкомату, і головам сільрад чи секретарям доводилося ввечері чи протягом дня вручати ці повістки своїм землякам. Водночас почалася люстрація, і всі голови райдержадміністрації, за винятком мене та голови Дубенської РДА, були замінені. У райцентрах відбувалися віче, де люди висловлювали свою думку з приводу діяльності влади.

Михайло Волинець не тримався за посаду, однак люди вже побачили, хто він такий, незважаючи на те, що був зі старої команди, але зарекомендував себе своєю людиною, який насамперед дбав про своїх земляків. Історія пам’ятає ту лютневу сесію районної ради, коли радикально налаштовані противники попередньої влади з биткою ходили по рядах і нав’язували свої права. Так висловили недовіру голові райради Любові Скородько. Проте висловити недовіру Волинцю не ризикнули. Він залишився на посаді й з честю виконував обов’язки очільника району.

Потім було ще одне зібрання у Будинку культури, куди прийшло стільки людей, що не могли всі поміститися. І знову народ відстояв свого голову. 

— Тому я не мав права зрадити людей і заявив керівництву області, що писати заяву про звільнення не буду, — продовжує розповідь Михайло Степанович. — Про указ Президента про моє звільнення я дізнався з Інтернету. Таким чином Михайло Волинець потрапив під закон про люстрацію, і в чому була вина молодого, перспективного керівника, ніхто так досі й не пояснив.

Син у селі Нова Любомирка зустрічає батька з АТО (2016 рік).

Бойове хрещення

А в червні 2015 року М. С. Волинцю у військкоматі вручили повістку, і він потрапляє на 45 діб на навчання за артилерійським фахом до Львова. — Коли здобував освіту на історичному факультеті Чернівецького університету, на військовій кафедрі спеціалізацією у нас була «далекобійна артилерія», — пояснює причину такого призначення Михайло. — Тоді думав: для чого нам оці розрахунки, траєкторії польоту снарядів. І я не міг припустити, що це знадобиться в житті.

Після навчання у Львівській академії сухопутних військ разом з іншими офіцерами Михайло потрапляє в зону АТО. Там він пройшов справжнє бойове хрещення, про котре як людина військова розповідає дуже скупо. Лише каже, що насправді бойові будні зовсім не такі, як показують по телевізору. Тут він на власному досвіді побачив, що таке армійська дружба, військовий професіоналізм і командирська мудрість. Із задоволенням згадує свого командира, в якого був заступником, Віталія Марчука. Колишній кадровий військовий криворіжець В. Марчук пройшов Донецький аеропорт і став для кожного з бойових побратимів і батьком, і наставником, який сказав чесно: «На войну я пришел воевать, а не воровать».
Як можна підвести такого командира?

— Аби ті, хто не був на фронті, зрозуміли, що таке війна, крім того, що летять кулі та снаряди, спробуйте хоча б кілька днів взимку пожити в гаражі.
Зрозуміло, що війна навчила Михайла Волинця багато того, що до цього часу навіть за всієї успішності його діяльності, не міг освоїти.

Якщо людина талановита, то в всьому

Солдати, які воювали поруч з Михайлом, іноді дивувалися, що Волинець читає книги по сільському господарству. Ще коли Михайло був керівником Корецького району, а особливо після відставки, австрійський інвестор Ясмір Даякай неодноразово пропонував йому роботу в ТОВ «Поліський стандарт». Михайло Волинець не міг довго сидіти після служби в АТО вдома. Це великий психологічний аспект. На думку Михайла Степановича, всі, хто побував на фронті, мають йти десь працювати, бо може бути психологічний зрив. — Ясмір Даякай став для мене і психологом, і реабілітологом, і мотиватором до життя. За час, який я працював у його фірмі, ми абсолютно змінили фінансовий стан у товаристві. Можна глянути лише на сплату податків, коли я працював фінансовим директором. На жаль, Ясмір Даякай пішов з життя. Коли він дізнався, що в нього невиліковна хвороба, запросив мене на одну з сільськогосподарських виставок у Європі. Він усе робив для того, аби мене познайомити з представниками великого агробізнесу. Коли в товаристві пішов поділ між родичами та засновниками, я не зміг більше працювати в такій обстановці.

— Але ж, Михайле Степановичу, ви маєте такий досвід, таку підтримку від корчан. Треба було б застосувати свої сили…

— Я з великим задоволенням пригадую всі події, які відбувалися на Корецькій землі під час мого перебування там. І ще раз хочу сказати, що на Кореччині надзвичайно порядні, доброзичливі й працелюбні люди. З ними можна, як то мовиться, й гори перевернути. І, зрозуміло, бачу перспективи розвитку цього краю. І не тільки в галузі аграрній, а й промисловій, туристичній, культурно-духовній. Значним фінансовим ресурсом нині володіють територіальні громади, тож це також додаткові можливості краю. Життя навчило мене бачити Незалежність держави не в якомусь віртуальному світі, а в реальному, у важкій, виснажливій, самовідданій праці розбудови держави. Якщо хочете, в умінні підставити свої груди, аби захищати нашу Незалежність, наші сім’ї, кожного рядового хлібороба краю, який не зможе зі зброєю в руках стояти в окопах на сході країни. Але саме він, цей трудар, робить у сто разів більше, ніж ті політики, які своїми словами, діями ніяк не можуть, крім розбрату, нарешті щось зробити добре для України. Користуючись нагодою, щиро вітаю усіх земляків, усіх, хто мене знає і не знає, з найціннішим державним святом — Днем Незалежності. Всім миру, злагоди, процвітання і братерської любові. До речі, Михайло Волинець нині працює заступником вараського міського голови. З дружиною виховують двох синів.

Рівне.

Фото надано автором та із сімейного архіву Волинців.