На регіональному рівні велику роль у цьому процесі мали б відігравати місцеві ЗМІ — газети, студії телебачення та радіо, електронні видання й навіть соціальні мережі. На жаль, через непродуману державну ідеологічну політику цей потужний регіональний «пул» часто пливе без керма та вітрил.

На Черкащині, як, зрештою, і по всій країні, після роздержавлення друкованих засобів масової інформації та шокових реформ «Укрпошти» районні та обласні газети втратили більшість своїх читачів. Якщо років п’ятнадцять-двадцять тому районки мали наклади по 5—10 тисяч примірників кожна, то нині більшість з них ледь-ледь набирають по тисячі чи півтори тисячі передплатників.

Через відсутність бажаних накладів друкованих медіа потерпає матеріальна основа розвитку будь-якого ЗМІ. Після ліквідації більшості районних рад та райдержадміністрацій, котрі укладали з редакціями договори про співпрацю й оприлюднювали у місцевих часописах свої офіційні матеріали, зник останній струмочок фінансових надходжень. Нині над випуском районок (котрі ще не закрилися) працюють по три-чотири особи. Головне завдання цих «акул пера» — будь-що роздобути платні матеріали, рекламу, щоб втриматися на плаву. У цій щоденній боротьбі за виживання місцеві журналісти хіба що для випусків газети, приурочених до державних дат та свят, публікують матеріали на військово-патріотичну тематику, розповіді про ветеранів АТО/ООС, волонтерів, лідерів громадської думки.

Якби новостворені територіальні громади, кажуть у колишніх районних редакціях, були зацікавлені у співпраці, тоді газети, можливо, й отримали б друге дихання. Натомість чимало ОТГ започаткували свої власні «бойові листки», в яких друкують повідомлення про нагальні справи в громаді, оголошення та привітання іменинникам. Деякі ОТГ, зауважують працівники ЗМІ, взагалі вважають газети вчорашнім днем і «живуть у смартфоні». Якщо до посадовців доводиться звертатися з якимось питанням, яке цікавить жителів громади, ті найчастіше відмахуються: «Читайте про це у Фейсбуці на нашій сторінці!». А те, що чимало, а то й більшість, громадян старшого покоління не мають гаджетів і доступу до Інтернету, чиновників не обходить. Утім, якщо переглянути зареєстровані веб-портали ОТГ, то на деяких з них у рубриці «наші контакти» подається лиш електронна адреса адміністрації громади. Тобто навіть телефонний зв’язок з органом місцевого самоврядування відсутній, бо його працівники «кодуються», щоб їх не турбували. Мобільні телефони, пояснюють в ОТГ, «то для особистого користування».

Не кращі справи в обласних друкованих часописах. Наприклад, популярне обласне суспільно-політичне видання «Нова доба», яке виходило як орган обласної ради, а потім перейшло у приватні руки, через відмову власника у фінансуванні припинило своє існування як газета і перейшло в електронний формат.

Намагається втримати марку найстарішого й найсоліднішого друкованого обласного видання газета «Черкаський край». Її журналісти підтримують тісний зв’язок з депутатським корпусом різних рівнів, з громадськими, волонтерськими організаціями, науковцями та краєзнавцями й на шпальтах газети з’являються різноманітні публікації про шлях України до незалежності, про дійових осіб національно-визвольного руху, про сучасну російсько-українську війну, про перспективи вступу нашої держави до НАТО й підтримку суспільства ЗСУ.

Утім, це крапля в інформаційному морі. Тим більше що після ліквідації в області всіх сільських стаціонарних поштових відділень доставка «Черкаського краю» та інших друкованих ЗМІ стала проблематичною, й чимало колишніх вірних передплатників змушені відмовитися від улюбленої газети.

Здавалося б, штучно створений інформаційний вакуум, який ще донедавна займали друковані видання, мало б наповнити телебачення. Однак цього не сталося. В обласному центрі працюють філія Суспільного та дві приватні телестудії. Хоч журналісти й намагаються створити змістовний і цікавий контент, проте технічних можливостей у них недостатньо, щоб покривати весь телепростір регіону. Що вже казати про дрібні місцеві телестудії...

І, врешті, про електронні видання. Їх багато. Належать вони різним власникам і, звісно, продукують той інформаційний масив, ті ідеологеми, які сповідує господар. Крім двох-трьох видань з вираженим державницьким характером, інші мають розмитий контент, пристосований до «поточного моменту».

Визначальну роль у формуванні свідомого громадянина, патріота своєї держави відіграють нині музейні заклади, творчі спілки, ветеранські, волонтерські, молодіжні організації. Вони підтримують постійний зв’язок з підрозділами ЗСУ, які дислокуються на сході, організовують різноманітні заходи й акції, спрямовані на утвердження історичної пам’яті, національної свідомості та гідності. Велика кількість молоді та підлітків відвідує черкаський патріотичний центр, названий прізвищем загиблого бійця «Азову» Сергія Амброса. В «Амброс-хабі» проводяться зустрічі з ветеранами російсько-української війни, тут тренуються майбутні допризовники, організовуються військово-навчальні заходи й змагання.

Упродовж останньої чверті століття у легендарному Холодному Яру на Чигиринщині відбуваються масштабні вшанування полеглих повстанців збройної організації УНР, а тепер і сучасних героїв-захисників Вітчизни. Холодний Яр став символом непохитності нації і культовим місцем для сотень тисяч молодих українців. Щоліта у лісах та байраках Холодного Яру діють молодіжні патріотичні табори, в яких досліджують національно-визвольну боротьбу нації і проходять військовий вишкіл студенти та шкільна молодь.

Апофеозом багаторічної праці провідників національно-патріотичного виховання стало заснування всеукраїнського інформаційно-просвітницького «Фестивалю нескореної нації «Холодний Яр» (на знімку — одна з афіш фестивалю). Ця грандіозна подія протягом останніх п’яти років стала могутнім виявом єднання патріотичної української молоді, свідомої свого історичного покликання та призначення.

Через об’єктивні, а часто й суб’єктивні, причини регіональний інформаційний простір не завжди відповідає запитам громадянського суспільства. Однак воно, саме суспільство та його найактивніші представники, в умовах нав’язаної ворогом гібридної війни невідступно чинять «скрєпам» гідний опір, залучаючи до спротиву дедалі більшу частину співвітчизників. Процес національної самоідентичності, а з ним і усвідомлення свого місця в утвердженні та захисті незалежної суверенної держави, триває.

Черкаська область.