Робота на підприємстві потребує спритності рук.

Раділи діти й дорослі, адже згодом її можна було прикладати до вуха та «чути» шум моря. Або демонструвати гостям незвичний коралового кольору будиночок молюска, як доказ перебування на морі. Нині і живих рапанів, і мушель на узбережжі побільшало в сотні разів.

За вмістом білка перевершують яловичину

Десятиліттями рапани — черевоногі молюски — впевнено завойовують Чорне море. Завдаючи водоймі та екосистемі загалом величезної шкоди. Прибульці з далекосхідних країн чіпляються до суден, що курсують Світовим океаном, та опиняються на нашій території, яка цілком задовольняє їхню «загарбницьку» натуру.

Чорне море їх вабить тим, що тут немає інших хижих видів, які стримували б зростання популяції та ненажерливість. Приміром, морських зірок. Тож рапана швидко освоїлася та, маючи прекрасну харчову базу у вигляді таких «родичів», як мідії, завойовує простір з неймовірною швидкістю, розмножуючись у геометричній прогресії.

Як кажуть фахівці Держ-рибагентства, чорноморська рапана має окрему назву Rapana pontica і досягає розміру 12—15 сантиметрів, що втричі більше, ніж рапана з Японського моря.

Дослідники аквакультури зазначають, що найбільше зло від рапани в тому, що вона масово знищує мідій, які самі по собі є фільтром в екосистемі Чорного моря. Мідії пропускають через себе воду, і в такий спосіб підвищують рівень її прозорості. Цей показник дуже важливий для моря: що вища прозорість води, то на більшу глибину проникає сонячне світло, забезпечуючи існування водоростей, які виробляють кисень. А за останні десятиліття прозорість моря в деяких затоках знизилася вдвічі. Одна з причин цього — збільшення популяції рапани.

В окремих причорноморських країнах усвідомили небезпечну ситуацію та її наслідки. Там заохочується вилов молюска місцевим населенням, а також організовані спеціальні бригади, які займаються здобуттям хижих рапанів. З одного боку — підтримують місцеве населення, з другого — задовольняють світовий ринковий попит на рапану, який щороку зростає.

Адже цей вид молюсків за вмістом білка вдвічі перевершує м’ясо великої рогатої худоби, містить йод та фтор, кальцій, магній, натрій, залізо. А енергетична цінність 100 грамів продукту становить лише 77 кілокалорій. Справжні гурмани полюбляють рапану з овочами або у вершковому соусі. Вони смакують маринованими чи на грилі, смажені, запечені та у фритюрі. Пропонують навіть пельмені з м’яса рапани. Що ж, можна і пельмені. Якщо хижака-молюска занадто багато — його краще з’їсти, ніж дозволяти йому полювання на корисних «братів»-чистильників Чорного моря.

Коли бізнес — товариш довкіллю

Чотири роки тому в Очаківському районі (нині — Миколаївському) поблизу села Парутиного почала діяти рапанова ферма «Алмус». Господарі — український Олександр та турецький Мустафа. За першими складами їхніх імен (в російській транскрипції) і названо ферму.

Ініціатива створення нового підприємства цілком логічно вкладалася в норми Закону України «Про аквакультуру». Адже аквакультура є видом сільськогосподарської діяльності, що пов’язаний зі штучним розведенням, утриманням та вирощуванням водних біоресурсів у контрольованих умовах для одержання продукції. Закріплені українським законодавством норми передбачають залучення інвестицій, створення нових робочих місць і, як результат, — поповнення місцевих бюджетів через відрахування податку з доходів фізичних осіб.

В обладнання вкладено півтора мільйона доларів інвестора, налагоджено виробництво з дотриманням міжнародних норм. Процес відпрацьований здавна. Приблизно такий, який проходить мисливець-обиватель. Якось на Кінбурнській косі відчула себе здобувачем та споживачем рапани. Все просто. Знаходиш рапани, кладеш їх до великого бутля з морською водою, вариш, очищуєш, заморожуєш. Добре, що господиня садиби на косі пояснила та показала цю непросту процедуру — як видобувати ніжку рапани, яка і є їстівним м’ясом.

На підприємстві «Алмус» усе відбувається за тими ж технологіями, але на сучасному рівні. Хіба що вилов рапани — справа не з простих. Водолази та рибалки пірнають на глибину 12 метрів у море та збирають живі мушлі у сітки. По 50 кілограмів кожна.

Бригадир цеху з переробки продукції Ліна Бєлявцева розповіла про сам процес: «Після барабану, де рапана миється та очищається, вона потрапляє в корзини. Там молюск вариться, бланшується, охолоджується, подається на стіл переробки, де його чистять. Виймають з мушлі м’ясо, відділяють окремо стулки та інші нутрощі. Їстівне ж м’ясо ще раз миється, калібрується, з нього роблять брикети. Після шокової заморозки за температури -40 градусів проходить обробку лазером, пакується в ящики і відправляється замовникам».

А ще цікаво, що рапанове виробництво фактично без відходів. Перетинки відправляють до Арабських Еміратів для виготовлення косметики, інші відходи — на корм до норкових ферм. А подрібненими черепашками викладена дорога до крафтової виноробні, що по сусідству. Працюють на підприємстві мешканці Парутиного та навколишніх населених пунктів. Тож вони забезпечені роботою та пристойною зарплатою.

Отже, зиск від одного підприємства чималий. По-перше, за словами радниці з питань туризму Миколаївської облдержадміністрації Тетяни Волинець, завод може стати справжнім туристичним магнітом. По-друге, він здатен здійснювати екологічне та економічне завдання. І, по-третє, розбудувати дороги там, де їх немає.

Що ж, гарна перспектива.

Миколаївська область.

Фото автора.