Олександр Чередько і Андрій Менько.

Але дорога сюди тягнеться вдвічі довше, бо шосейка. Рейсові автобуси сюди не ходять, бо не вигідно перевізникам. У Коморах лише 28 мешканців, з них тільки чотири працездатного віку: один працює на насосній станції, що відкачує воду, аби не затопила села; ще троє — у ТзОВ «Рівненське аграрне підприємство», що орендує паї у місцевих мешканців, вирощуючи на них кукурудзу, пшеницю, ріпак.

Погану трясучу дорогу від Ненькович до Комор компенсують чудові поліські пейзажі за вікном авто, зокрема, зграя лелек, що спокійно походжають по шосейці, бо ж транспорт тут ходить рідко, і їх нікому сполохати. Любить ці живописні місця і староста Зарічненської ТГ Олександр Чередько, під опікою якого села Неньковичі та Комори:

— Краєвиди тут справді чудові, природа незаймана, довкола ліси, болота, по кордону — річка Прип’ять, — каже він.

Самі мешканці Комор кажуть, що за клопотами на городах, по господарству (у кого ще є сили) їм немає часу кудись їздити. Та й, як жартують, поважний вік «прив’язує» їх до хати. До речі, дітей у Коморах немає зовсім — хіба тільки на літо до бабусь приїжджають у гості, тому й школу закрили ще у 80-х роках, клуб — у 90-х... Немає навіть магазину — продукти привозить у Комори один раз на тиждень підприємець із села Мутвиця Зарічненської ТГ Анатолій Швед.

Часто навідується у село староста Олександр Чередько. Майже всіх за приїзд встигає обійти, цікавлячись життям-буттям місцевих мешканців. Фотооб’єктив зафіксував його за розмовою з жителями Комор Андрієм Меньком та Костянтином Дороніним, який щойно повернувся з покупками, що зробив у виїзній лавці.

— Люди тут гостинні, — каже староста. — Хоча й самі не живуть багато, але не випустять людини з хати, аби чимось не пригостити. А ще вони відверті. Є й, на жаль, бідові, бо одинокі, немічні. Таких десять. Ними опікується робітниця з надання соціальних послуг Зарічненської територіальної громади Наталія Дмитрук. Вона проживає у Неньковичах, але в Комори навідується майже щодня.

— За першого дзвінка виїздить сюди, аби надати медичну допомогу, і завідуюча Неньковицьким ФАПом Ірина Сидунець. А ще сюди час від часу приїздить начальник Неньковицького відділення поштового зв’язку Ніна Чередько. Теж привозить продукти (пошта ними останніми роками активно торгує), доставляє газети, поштові відправлення, пенсії, бо у Коморах економічно невигідно утримувати поштове відділення, — каже Олександр Чередько.

До війни у селі Комори було майже дев’ять сотень дворів. Нині тільки 21. Багато хат залишені, бо їх господарі відійшли у вічність. Місцеві мешканці доглядають обеліск на честь полеглих визволителів у Другій світовій війні. Він простенький, але доглянутий. Дивляться кілька українських та білоруських телевізійних каналів, що ловлять антени у їхньому віддаленому поліському селі.

Воно й не дивно, що молодь залишила це село. Адже бруківку до нього проклали лише у 1985 році, а до цього коморяни діставались до центрального села тодішньої сільради — Ненькович — по болотистій, залитій водою місцевості човнами.

— Так само човнами і паромом добирались ми донедавна і до найближчого до нас білоруського села Житче Пінського району, що за п’ять кілометрів, — долучається до розмови одна з пенсіонерок. — У всіх нас там багато рідні. Ось у мене всі шестеро дітей живуть в Білорусі: один — у селі Житче, а інші п’ятеро — у Пінську. Якось спробувала дістатися до Житче човном, але прикордонники затримали на дві доби. Траплялось подібне і з іншими моїми односельцями...

Розмірену тишу віддаленого поліського села інколи порушують лелеки, які гніздяться навіть на хатах, господарі яких вже відійшли у вічність. Через це не чути вже пісень фольклорного колективу «Комори», який тішив чистим поліським співом навіть столичний Палац культури «Україна»... Солістки Євгенія Митрофанівна Демчук та Олена Юхимівна Трофимович, що берегли поліський фольклор, теж померли... Не чути стуку молота у кузні і місцевого коваля Іллі Дейнеки, який давав лад поламаній сапці чи прасці...

Дуже шкода, що це мальовниче село Комори взяла в облогу старість, що з кожним роком тут стає менше людей. Та й болота наступають...

Рівне.

Фото надано автором.