Величезні руйнування, багатомільйонні людські втрати, особливо серед мирного населення, стали кривавою раною всієї країни. Найбільш уразливими жертвами війни були діти, загибель яких незліченна й досі. Ті, хто дивом вижив, масово ставали сиротами і напівсиротами, з підірваним здоров’ям, перенесли голод і холод, хвороби, постійні нестатки. Вони рано ставали дорослими. З малолітства пізнали виснажливу працю з відновлення господарства, загоєння всіх ран війни. Доводилося впрягатися в плуги, підміняти батьків у домашньому господарстві та на виробництві — на собі відчули, що треба все віддати для фронту і для Перемоги.
Потрапляючи в партизанські загони, допомагали підпільникам у боротьбі з окупантами. Діти брали зброю до рук і йшли воювати...
Слід зазначити, що діти війни фактично є учасниками війни, учасниками бойових дій, бо довелося пережити два фронти: і окупацію, і евакуацію. У періоди наступів і відступів жителі в місцях бойових дій перебували в пеклі бомбардувань та артобстрілів, тоді фактично гинув кожен третій мешканець, а найбільше — діти. Дехто досі потерпає від поранень тих важких днів.
Великі муки і страждання діти війни перенесли в умовах окупаційного режиму. Одним із провідних напрямів нацистської політики антиукраїнського етносу стало теоретично обґрунтоване і цинічно сплановане дітовбивство. Масові вбивства неповнолітніх мали на меті підірвати біологічні сили українського народу. Вони вбивали прикладами гвинтівок, каменями, спалювали живими, вішали, топили, отруювали, знекровлювали, розривали навпіл, кидали в ями ще живими, нацьковували на них собак-вівчарок тощо.
На окупованій території гітлерівці як «видатковий матеріал» заганяли дітлахів за колючий дріт, де нелюди в білих халатах викачували з них кров для поранених солдатів вермахту та військ СС. Не тільки випивали дитячу кров, вони намагалися вкрасти й дитячі душі. Діяли групи нацистів, що відбирали малечу «арійської» зовнішності, вивозили її до Німеччини та віддавали бездітним. Там малим нетямам давали німецькі імена й починали виховувати з них «представників раси».
Нерідко під час наступу фашисти гнали перед собою натовп жінок і дітей, ховаючись за їхніми спинами від радянських куль.
А скільки населених пунктів разом із мешканцями було спалено на окупованій території України! Тоді в Україні знищили 1377 сіл, де разом із дорослими гинули невинні діти.
Діти війни, яким сьогодні 76 і більше, побачили та відчули на собі таку війну, якою вона є насправді, — жорстоку, жахливу, людиновбивчу. І нині кожен інвалід війни і праці, учасник бойових дій, ветеран праці, дитина війни мають бути оточені щоденною турботою і піклуванням. Необхідно здійснити покращення їх житлових умов, комунального, медичного і транспортного обслуговування.
Маємо достатньо прикладів, підтверджених архівними достовірними фактами і науково обґрунтованих, про те, що нацистська Німеччина і вермахт вчинили геноцид проти дітей, що рівнозначно Голокосту в єврейського народу, і цей злочин повинен бути морально і матеріально компенсований Україні.
Олександр КОВАЛЕНКО, голова Всеукраїнської організації «Захист дітей війни».
Фото: silske.org
