А ще — медяник увібрав у себе дух і традиції не лише гуцулів, а й окремих представників народів, які населяють цю місцевість. І, врешті-решт, так сталося, що гастрономічною візитівкою цього селища є смачнючий кондитерський виріб — медяник. Наголос — на першому складі. Його давно дарували і дарують понині молодятам на весілля. Подейкують, що вперше цей виріб згадується у записах 1914 року. Таємну рецептуру досі тримають у секреті. Кажуть, начебто її колись запозичили від австрійських майстрів. А місцеві кулінари додали щось своє. І медяник нині — це гуцульський різновид відомого торта «Захер».
Звісно, що сама назва делікатесу походить від основного складника — меду. Молоді на весіллі ламали медяник навпіл: у кого більша частина, той довше житиме. Та щоб не було образ, кухарки хитро підпилювали виріб точно посередині. З плином часу з весільного оберегу медяник перетворився на солодку візитівку Великого Бичкова.
Спекти й прикрасити такий виріб зможе не кожна ґаздиня. Виготовляють його протягом трьох-чотирьох днів. Нині у Великому Бичкові є з десяток майстринь, які випікають медяники.
Однією з небагатьох молодих кухарок, яка володіє мистецтвом випікання медяників, є Марія Чорій: «Я починала з цукрових квітів. Випікати медяники завжди було моєю мрією...». Та аби дійти до висот майстерності, потрібен був час і старання. Як старші жінки побачили Маріїне обдарування і талант, то передали їй таємниці випікання цього калача. Візерунки для медяника майстрині здавна добирали під гуцульську вишивку гладдю. Тому виріб виходить такий гарний, ніби вишитий!..
А у візерунках однозначно закодоване побажання для молодят. Воно може бути, кажуть старі місцеві жінки, або дуже щире й сердечне, або майстриня може «учинити й щось маленько не так». Тому пекти медяник батьки довіряють лише тій кухарці, котру добре знають. Поласувати медяником хочуть усі. Тому він став популярним і за межами Закарпаття. Зокрема, його люблять і українці сусідньої Румунії, яких із великобичківцями роз’єднує лише русло швидкоплинної Тиси.
Слід додати: мед забезпечує придатність цього шедевру в їжу протягом кількох місяців. А якщо медяник правильно засушити, зберігатися може і кілька років. Марія Чорій прагне, як і її старші колежанки, офіційно запатентувати медяник як автентичну гастрономічну візитівку Великого Бичкова.
А чом би й ні?
Адже гуцульську бриндзю — цей також унікальний продукт із Рахівського району — позаторік визнали на державному рівні. Відтоді гуцульською овечою бриндзею може називатися тільки сир, виготовлений у гірських умовах Українських Карпат, де випасають овець на висоті не менш як 700 метрів над рівнем моря. До речі, то був перший продукт в Україні, що отримав свідоцтво, яке відповідає всім європейським вимогам щодо реєстрації і має право на визнання в країнах ЄС.
А за ним, сподіваємося, буде медяник з Великого Бичкова. Тож успіхів, солодкий ти наш!
Ужгород.
На знімку: ось який він файний великобичківський медяник.
Фото з відкритих джерел.
