У 1932—1933 роки смерть жала свій урожай. Країну, яка завжди славилася родючими чорноземами та працьовитим народом, перетворили на братську могилу безвинних жертв штучного голоду.
У ті часи, за різними підрахунками, загинули від 4,5 і аж до 10 мільйонів людей. Щоб вшанувати хвилиною мовчання кожного із них, знадобиться понад 13 років. Однак ціль тоталітарного сталінського режиму під умовною назвою «смерть і забуття українців» не досягнута. Крізь роки тортур було пронесено горде «Я — Українець».
Сьогодні ми можемо і маємо голосно говорити правду. Адже страшні злочини проти української нації не повинні приховуватися попри всі замовчування і заборони. Ми маємо зберегти кожен голос замореного голодом, розстріляного та закатованого. Поновлювати його звучання знову та знову для нинішніх та прийдешніх поколінь.
Нехай лунає в серцях, нагадуючи про ціну нашого життя та нашої країни, незалежності та її втрати. Аби ніколи (!) більше це найжорстокіше сплановане вбивство людей не повторилося.
Давайте разом запалимо свічки пам’яті та об’єднаємось у спільній молитві!
Руслан Стефанчук.
