Житель Млинок Онуфріївської громади Олександрійського району Василь Доценко (на знімку) нещодавно отримав статус пенсіонера. Та замість того, щоб радіти спокійному відпочинку, зіткнувся з тим, що без додаткового доходу, на саму лише пенсію, прожити практично неможливо. Тож став столярувати. І копійчину якусь цим заробляє, і душу новою справою радує.
Фактично з підручних матеріалів Василь Микитович почав майструвати садові меблі — крісла, табуретки.

У хід пішла навіть стара швейна машинка

Як розповідає чоловік, перший досвід роботи з деревом він отримав ще в юному віці, коли після школи пішов працювати в Млинківський філіал райкомунгоспу. Там відбулось серйозне «знайомство» з деревообробкою.

Потім опанував водійську професію. Шоферував на Онуфріївському кінзаводі
№ 175, там же працював і електриком. А на початку 1990-х повернувся в Млинок. Трудився в місцевому СК «Україна» знову таки електриком, потім — механізатором токового господарства.

Після виходу на пенсію життя змусило шукати підробітки. Мабуть, десь глибоко в душі Василь Микитович все-таки мав потяг до роботи з деревом. Бо саме цим ремеслом прийшла ідея займатись.

«Закуповувати вартісну ділову деревину для своїх виробів мені фінансово непосильно, — зазначає майстер. — Та й до садових меблів не такі вимоги, як до тих, які прикрашають інтер’єри житлових приміщень. Тож використовувати можна практично підручні матеріали та засоби».

Одні вироби Василь Микитович робить, розібравши дерев’яні піддони, інші — з матеріалу замовника. Головне — проявити фантазію та докласти рук. Неабиякі вміння та творчість чоловік проявив і щодо майстерні — деякі станки та інструмент теж виготовив із підручних матеріалів. Для облаштування одного з деревообробних «агрегатів» пішла в хід навіть стара швейна машинка...

Із модною приставкою «еко»

Фішкою майстра є те, що він старається зберегти природну красу дерева, щоб воно дихало своєю енергетикою. А головне — не використовує фарбу та хімічні лаки, а покриває готові вироби конопляною олією. Тож вони ще й отримують нині модний серед споживачів додатковий статус екологічної продукції.

Природна краса, простота, кажуть, нині в тренді. Тож, здавалося б, і попит має бути. Та майстер з цього приводу великих сподівань не плекає: «Десь рекламувати свої вироби — немає можливості. А в селі — хто буде їх купувати?». Тож фактично чоловікові доводиться перебиватися випадковими замовленнями.

А на запитання про розцінки на свої вироби Василь Микитович відповідає і жартома, і всерйоз: «Хто скільки дасть. Коли людина не має великих доходів, але їй дуже хочеться прикрасити своє обійстя, продаю за символічну ціну».

Отак і працює майстер. Іноді — не зовсім на власну користь у фінансовому плані. Але коли бачить радість людей від своєї праці, це приносить йому неабиякі моральні бонуси. А вони теж багато чого варті в житті сільського пенсіонера.

З таким творчим підходом можна і в холодній хаті зимувати

Розговорившись, Василь Микитович зізнається про ще одну свою «біду» (крім тієї, що запівдарма може роздати свої вироби): «Я ж тепер не можу дивитись на звичайні дрова, як на паливо. Коли стаю пиляти їх для опалення, знай відкидаю в сторону — з тої цурки можна вішалку зробити, з іншої — якийсь елемент садового декору».

Під хатою майстра лежить чимала колода. Виявляється — з неї теж спочатку мали бути дрова, а потім виник задум вирізьбити цільне крісло.

«Із таким творчим підходом можна і в холодній хаті зимувати», — пожартувала під час зустрічі з самодіяльним майстром староста села Наталія Борщик. А покидаючи обійстя чоловіка, побажала йому багато замовників і вагомих доходів, які збільшать фінансові статки та дадуть можливість розвивати започатковану справу. А головне — ще більшого натхнення. Бо воно дарує добро і радість людям.

Фото автора.