Його забрали без жодного пояснення, і так само без пояснень відпустили. Про допити і тортури Олег розповів кореспонденту «Голосу України» у своєму першому інтерв’ю на свободі.

«Допитували прибульці з Росії»

– Олег, яким чином узагалі ти опинився на автостанції Каховки, звідки тебе забрали?

– Зателефонував знайомий громадський активіст Сергій Цигіпа, й попросив про зустріч, бо має «дуже важливу справу». Відлучився з дому на розмову на двадцять хвилин, а вийшло, що більше, ніж на тиждень. Я лише потім дізнався, що на час того дзвінка його теж затримали, а коли допитували, чув його голос у якомусь із сусідніх приміщень. Чув, як він називав своє прізвище. Тоді я був дуже злий на нього через таку підставу, а вже потім зрозумів – його поставили в такі умови, за яких у Сергія просто не було іншого виходу, ніж виконувати волю своїх мучителів.

– Де тримали?

– Спершу – в зайнятій окупантами міськраді Нової Каховки, далі – у будівлі поліції. Потім перевезли до ізолятора тимчасового тримання у Херсон. У камері на чотирьох я був один, тож фактично це була «одиночка». І так само в ізоляції тримали інших. Допити ж відбувалися у будівлі Херсонської облдержадміністрації. Допитували прибульці з Росії – дехто з них цього навіть не приховував, та й характерний акцент про це ж свідчив. Але ніхто з них не представлявся. Облич докладно роздивитися не міг, бо примушували постійно тримати голову нахиленою. Допити тривали кожного дня – коли по кілька хвилин, коли до половини години, потім повертали до камери. Судячи із запитань і того, що вони говорили, було чітко видно: у ситуації на Херсонщині вони майже не орієнтуються.

– Про що ж тебе запитували?

– Про організаторів проукраїнських мітингів у Каховці, Новій Каховці, Херсоні. Чи знаю я тих, хто в Херсоні веде Телеграм-канали, чи особисто знайомий із ватажками місцевих націоналістів. Та навіть з примусу нічого розповісти не зміг би, оскільки нікого з них просто не знав – такі знайомства у коло моїх професійних обов’язків не входили. Запитання часом були просто абсурдні. Наприклад, одному з росіян дуже кортіло дізнатися, чи відомо мені, коли почалася й коли закінчилася Велика Вітчизняна війна.

«Били ногами й прикладами»

– Чи піддавали тебе тортурам?

– Побили одразу ж у день викрадення. Бил ногами, прикладами автоматів по спині. Але виходячи з дому, я вдягнув дуже товсту й теплу куртку, тож через неї сильного болю майже не відчував. Потім уже не били, хоча під час допитів у будівлі Херсонської облдержадміністрації  я чув, як з сусідніх кабінетів долинали крики інших допитуваних. Взагалі, не дуже хотів би про це багато говорити – спогади не з приємних. Стосовно іншого. У перший день після позбавлення волі за добу практично не давали води й не виводили до туалету. Перший раз поїсти дали тільки на третій день. Потім годували один-два рази на день, причому щоразу тим самим: пшонкою з тушонкою – мабуть, з сухого пайка у 350-грамовій порції.

– Як дізнався, що тебе звільнятимуть?

– А ніяк. Просто в неділю, близько дев’ятої години ранку, зайшли до камери й сказали: «Забирай речі, поїхали – відвеземо тебе до Каховки». Там висадили на в’їзді до міста, та й по всьому. Сам дістався додому. Сказати, що дружина була рада – це нічого не сказати. Сьогодні вночі майже не спав, хоча відключив усі телефони, й мене ніщо не турбувало. Просто не відпускає якась тривога.

– Що думаєш робити далі?

– Працювати. Я журналіст, і журналістиці не зраджуватиму.

– Дякую за інтерв’ю.