Тваринницькі ферми Івано-Франківщини готові були прийняти значну кількість поголів’я великої рогатої худоби, поросят, кіз та овець і навіть свійської птиці із охоплених вогнем регіонів. Однак відомі лише поодинокі випадки, коли тварин вдалося вивезти. Складність транспортування полягала в тому, що евакуаційні шляхи насамперед були відведені для перевезення вимушених переселенців. Та й звірина – то не зерно, яке можна просто навантажити й куди-небудь тимчасово висипати. Тваринам треба корму, води та постійного догляду.

«Сумні факти, – акцентує голова громадської організації «Асоціація вівчарів» Василь Стефурак (на знімку). – Через війну понівечено величезну кількість ферм і тварин. Рашисти свідомо все знищують, усвідомлюючи, що це б’є по нашій національній безпеці. На превеликий жаль, господарі здебільшого не змогли перевезти тварин. Головне ж – врятувати людей, всі машини пішли на евакуацію. Була ідея організувати табори для переселенців з худобою, заручилися навіть міжнародною підтримкою, однак це виявилося неможливо технічно. Немає відповідно обладнаних скотовозів, а треба ж було ще зерна, сіна… Та й по кілька діб у дорозі тварини б не витримали. Тож вдалося вивезти небагато поголів’я».

Власники ферм натомість роздавали тварин і продукцію мешканцям охоплених вогнем територій. Підприємці понесли величезні втрати, як-от харківський «Агромілк». Рашисти масово худобу відстрілювали, куди тільки заходили, сучасні ферми, зокрема й козячі, розбомбили під Києвом, у Луганській, Запорізькій, Чернігівській, Донецькій та Харківській областях. Багато елітного поголів’я знищено.

Василь Стефурак наголошує, що тваринники Прикарпаття не могли відусобитися від війни. Дають усе, що мають. Допомагають продукцією тваринництва армії та вимушеним переселенцям, забезпечують бійців тероборони. На рівні області прийнято рішення максимально наростити поголів’я, аби мали після перемоги чим поділитися з мешканцями деокупованих регіонів.

«До війни мали вагомі напрацювання у вівчарстві, – стверджує Василь Стефурак. – За останні роки наростили високопродуктивне поголів’я, налагодили місцевий збут, експорт живих тварин і баранини. Звісно, нині це не актуально. Тож максимально зберігаємо племінних тварин. Усі зусилля скерували  на утримання наявного поголів’я, адже буде величезна потреба в адаптованих до місцевих умов тваринах української селекції. Шкода, що чимало ділків скористалися ситуацією та розорали на Прикарпатті все, що можна було. Розумію, що треба віддавати під ріллю неужитки. Але пасовища задля продовольчої безпеки так само треба зберегти».

Фото надано Василем Стефураком.