45-річна Оксана Курило разом із родиною мешкає на віддаленому хуторі на Сумщині. Найближче до них місто - Білопілля. Останнім часом воно нерідко фігурує у новинах, бо туди щось quot;прилітаєquot; з території російської федерації. Хутірець, де живе Оксана, ворожі міни, снаряди та ракети, на щастя, оминають, тому їхнє селянське господарство від них не постраждало. Та війна все одно далася взнаки: кілька місяців тому вони тримали трьох корів, а тепер залишилось дві.
Доїли та роздавали усім охочим
Скорочення господарства відбулось через перевиробництво молока. Позаяк до найближчого базару чимало кілометрів, здавали його переробникам з Путивля, але через рашистське нашестя на Сумщину тамтешнє підприємство зупинило роботу і досі її не відновило. Родина залишилась без готівкових грошей: мали їх лише від зданого молока, бо до пенсії Оксані та її чоловіку ще дуже далеко.
Оксанина ровесниця Ірина Коротка керує тваринницьким господарством у Краснопільській громаді на Сумщині. До війни у двох селах, Лісному та Земляному, на двох молочно-товарних фермах утримували 220 корів, але наразі залишилась лише одна МТФ. Другу закрили, а все стадо зібрали в одному місці. Замість 220 корів тепер утримують лише 190.
Краснопільська громада місяць перебувала в окупації.
- Цілий місяць ми не знали, куди дівати молоко, - розповідає Ірина Коротка. - Не дарувати ж ворогам! Спочатку, поки ще була можливість, роздавали всім охочим, а потім довелось навіть виливати. На фермах не було кормів, води, ліків для тварин. А саме на лютий-березень припали масові розтелення. Чимало корів та телят померли.
Через екстремальні розтелення у господарстві різко впали надої. Рік тому на такий само період мали в середньому щодня 18 літрів молока від корови, зараз надоюють 12 літрів - у півтора раза менше. Та й це молоко непросто збувати. До війни його приймали два переробні підприємства - у Сумах та в Полтавській області, наразі співпрацюють лише із Сумським молокозаводом.
Ціна залежить від гатунку
Згідно з даними департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації, нині на Сумщині працюють п'ять молокозаводів, з них приймають сировину на переробку чотири. Молоко у виробників, фізичних та юридичних осіб, закуповують підприємства в Сумах, Шостці, Охтирці та Бурині. Усіма молокозаводами переробляється від 50 до 200 тонн сировини на добу. Це небагато: на самій лише фермі Ірини Короткої, зовсім невеличкій, щодоби надоюють майже 2,5 тонни молока.
Закупівельні ціни, за якими приймають на переробку молоко, невисокі: господарствам населення переважно платять лише 6 грн за літр. Сільгосппідприємствам традиційно дають більше: від 9 грн 70 коп. до 12 грн 20 коп. за літр. Ціна залежить від гатунку прийнятого молока.
Живий лише внутрішній ринок
Готову продукцію: сметану, йогурти, тверді сири, вершкове масло тощо - переробники продають на внутрішньому ринку. Виготовлене на Сумщині реалізують у торговельній мережі області та відправляють до Києва, Харкова і Чернігова. Підприємства Сумщини, які до війни працювали переважно на експорт, нині переживають непростий період. Насамперед це стосується ТОВ quot;Буринський молокозаводquot;, яке продавало за кордон сухе знежирене молоко та вершкове масло. Обсяги виробництва впали і на інших молокопереробних підприємствах області, хоч і не так радикально.
Якщо знижується попит, обов'язково знизиться і пропозиція. Станом на 1 травня поголів'я корів у всіх категоріях господарств на Сумщині становило 54,8 тисячі. Більше худоби, як і раніше, утримується у приватних господарствах населення - 29 тисяч голів. Але тут зазнали і більших збитків. Порівняно з початком нинішнього року область втратила загалом 4,7 тисячі корів, з них у господарствах населення поголів'я зменшилось на 3,5 тисячі. Це - три чверті від загального падіння. Найбільшого удару по молочному тваринництву, як, зрештою, і по всьому іншому, завдала війна.
Сумська область.
Фото з сайту Ukrinform.ua.
