Павла Наконечного (на знімку), історика за фахом і за покликанням, знала вся національно-патріотична спільнота Черкащини. Ще будучи студентом Київського національного педагогічного університету імені Драгоманова, Павло гуртував навколо себе студентську і шкільну молодь, котра, як і він, захоплювалася історією боротьби за волю України, незламністю і відвагою холодноярських повстанців у роки УНР.
Згодом шкільний учитель Павло Наконечний спільно з однодумцями створив у легендарному урочищі Холодний Яр дитячо-юнацький патріотичний табір «Поклик Яру».
Вихованці Добротворського, таке псевдо він узяв для себе, вивчали історію, ходили в піші походи, загартовували себе на витривалість, уміння жити в польових умовах і поводитися з навчальною зброєю.
Автору цих рядків не раз доводилося спілкуватися з організатором табору, й щоразу він вражав своєю цілеспрямованістю, наполегливістю, вірою в обрану ним справу патріотичного виховання дітей.
Коли розпочалася широкомасштабна російсько-українська війна, Павло, ні на мить не вагаючись, добровольцем пішов до лав ЗСУ. Разом із бійцями Центру спецпризначення Історик — це нове псевдо закріпилося за ним з першого дня перебування на фронті — виконував найскладніші бойові завдання. У вкрай рідкісні хвилини перепочинку він писав: «Останні два роки свого життя я провів максимально усвідомлено. Не було жодного дня за ці роки без «Поклику Яру» в моїй голові.
Поступова і системна розбудова невеликої, але ідейної організації, що живиться натхненням з національної Біблії — роману «Холодний Яр»...
Ці роздуми боєць Павло Наконечний опублікував на своїй сторінці у соціальній мережі 13 червня, а через п’ять днів, 18 червня, Історик загинув, боронячи Миколаїв від нашестя диких орків.
«Болюча втрата, — відгукнувся на смерть молодого воїна письменник-дослідник національно-визвольної боротьби українців початку ХХ століття Роман Коваль. — У лавах ССО загинув Павло Добротворський, лідер ГО «Поклик Яру». Я вважав його продовжувачем справи, яку розпочав у Холодному Яру в 1995 році. Велика втрата...
Ставлю його в один ряд з Романом Ратушним та Георгієм Тарасенком, командиром «Фрайкора», Героєм України (посмертно). Павла і поховають біля Георгія, на Холодноярському плато, біля Мотриного монастиря, який обов’язково стане українською духовною твердинею, як за часів козацтва, чоловічим монастирем, де молитимуться за Україну віруючі ветерани українсько-російської війни.
...Історик сам наперед все передбачив: «Це війна. І на ній будуть вмирати. І, може, я теж помру. Проте, я психологічно готовий прийняти смерть і хочу, щоб я не мав страху в цей момент. Щоб кацап не бачив, як я боюсь. У загальній історії Держави я — тільки елемент, як і всі ми. І загибель зараз – це честь. Ми станемо прикладами для наступних. Як для нас зараз холодноярці.
Я можу загинути і все. Як і ти, і наші батьки. В бою або під завалами знищених будівель. Проте зараз, поки живий — борись і вчись. Все вийшло, як і казав Горліс-Горський. «Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце».
Для 25-річного Павла Наконечного взірцями не-зламності, мужності, самопожертви в ім’я вільної України були холодноярські повстанці, герої книги Горліса-Горського «Холодний Яр». Серед них — Головний отаман полку гайдамаків Холодного Яру Василь Чучупак, який очолив у своєму краї боротьбу проти московсько-більшовицьких зайд.
...Трагічно-дивовижні історичні паралелі. Василь Чучупак, уродженець холодноярського села Мельники, як і Павло Наконечний, був учителем. Взяв у руки зброю, захищаючи УНР. Загинув, як і Павло, 25-річним у бою з енкаведистами. Останніми його словами були: «Готуй нових борців, Холодний Яре!» Цей заклик через століття підхопило нове покоління молодих українців.
«Немає слів, один лиш пекучий біль, — написав про загибель свого побратима та ідейного однодумця боєць ЗСУ Роман Надточій. — Не знаю, як розповісти, яку чудову Людину втратила Україна. Це була Людина, для якої холодноярське гасло «Воля України або смерть!» не було порожнім звуком...»
Юнаки і юнки громадської організації «Поклик Яру» з болем, але з твердою вірою у несхитність обраного ними разом з Павлом Наконечним шляху, опублікували своє слово про лідера: «Людина, що продовжила справу Євгена Коновальця, Василя Чучупака, Юрія Горліса-Горського і ще багатьох відданих націоналістів. Він загинув за українське майбутнє. Він щиро вірив у те, що робив. Він був ідейником, якого наслідувала вся команда «Поклику Яру» і ще багато людей. Він — схід сонця нашої Держави.
Будь певен, Друже, твоя справа житиме і продовжуватиметься у серцях відповідальної молоді нашої країни».
...Молодість і смерть — несумісні. Коли в Черкасах, на високому березі Дніпра, прощалися з Павлом Наконечним (на знімку), несподівано почався дощ. Плакали люди, плакало небо. А потім так само неочікувано виглянуло сонце. Воно освітило останній шлях молодого Воїна. Шлях до його улюбленого, рідного Холодного Яру.
Там, у високості узгір’я, серед шелесту правічного лісу, він приєднається до когорти борців, героїв-жертовників, котрі довічно стоять на варті Волі України. Котрі дивляться на нас з Небес.
Фото ГО «Поклик Яру» та сайту «Вичерпно».
