Президент України Володимир Зеленський своїм Указом за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоїв звання Героя України і вручив орден "Золота Зірка" командиру підрозділу 128-ї гірсько-штурмової бригади капітану Юрію Михайлюку (на знімку).

Юрій Михайлюк зовсім молодий за віком - йому 33 роки, проте як командир надзвичайно досвідчений, виважений і мудрий. Для усіх, хто знає Юрія особисто, він став героєм давно. Адже на фронті - з 2014-го. Нагород за відвагу і стійкість має чимало. Та батькам каже, що то все другорядне - звання, медалі, ордени... Головне - Україну від окупантів швидше визволити, повернути мир і спокій у кожну українську домівку.

Юрій Михайлюк закінчив Лисянську школу № 1, Київський національний університет імені Тараса Шевченка і прийшов "зеленим" лейтенантом в окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Так сталося, що одразу випускник вишу опинився на війні. Кмітливий і беручкий, відкритий і завзятий, юний офіцер настільки швидко ввійшов у курс справ, що навіть досвідчені військовики були вражені його успіхами.

У перших боях на сході Юрій показав себе, без перебільшення, талановитим, розсудливим та принциповим командиром. Він завжди прагнув здобути перевагу на полі бою, водночас на перше місце ставив життя солдата. Недарма його підлеглі, навіть старші роками, почали звертатися до нього як до батька, з повагою і шаною.

За роки "першої" війни офіцеру рідко доводилось відпочивати - бої за боями, ротація за ротацією, навчання, полігони. Довелось зустрічатися на фронтових дорогах із земляком майором Олегом Стукалом, який теж служив у 128-й і загинув під Дебальцевим, прикриваючи відхід основних сил бригади. Бойовий побратим став для Михайлюка взірцем офіцерської честі, відданості і жертовності в ім'я Вітчизни та перемоги над ворогом-окупантом.

"В яких гарячих точках Юра перебував за вісім років війни, він не зізнається, - ділиться мати Героя Зоя Алімівна, яка з чоловіком Володимиром мешкає у містечку Лисянка, що на Черкащині. - На запитання де він, що з ним, відповідає бадьоро і чітко: "Мамо, не переживай, я в Україні! ". Та мені й не важливо знати географію. Головне почути рідний голос, довідатися, що син живий-здоровий..."

Легендарна бригада, в якій служить Юрій Михайлюк, воювала з орками на Донбасі з перших днів їхнього вторгнення в Україну. Батальйонна тактична група, до складу якої входили підрозділи бригади, зайшла на Луганщину навесні 2014 року. Далі був Луганський аеропорт. Бригада брала участь у багатомісячному утримуванні Дебальцівського плацдарму й виходила з оточення. Підрозділи бригади останніми - під вогнем - залишали позиції. Потім знову була оборона рубежів на Луганщині й бої за позиції навколо Донецького аеропорту. Минулий рік бригада тримала лінію розмежування біля окупованої Горлівки.

З перших днів війни "після 24 лютого" підрозділ Юрія Михайлюка здійснював успішні контратаки, перешкоджав противнику просунутися на стратегічно важливих ділянках фронту. У середині березня, коли штурмовики потрапили у вороже оточення, 33-річний капітан зумів організувати прорив свого підрозділу, об'єднатися із суміжним батальйоном ЗСУ й врятувати важкопораненого комбата. Взявши командування на себе, Юрій 12 годин керував запеклим боєм. Два українські підрозділи попри переважаючі ресурси окупантів знищили велику кількість ворожої техніки та живої сили й вийшли з оточення з мінімальними втратами.

Саме за цю операцію капітанові Михайлюку було присвоєно звання Героя України.

"Одразу після нагородження, - продовжує Зоя Алімівна, - Юра повернувся на фронт. В одному з боїв його поранили. Я про це, звісно, нічого не знала, аж доки син не зателефонував з госпіталю, заспокоїв, що у нього "все добре". Його провідували дружина й дві його донечки, яких він жартома називає "мій квітник". Тільки-но затягнулися рани, син негайно вирушив до своїх хлопців, котрі не могли дочекатися його повернення. Телефонували навіть нам. Та ми з батьком завжди "на варті", прислухаємося до кожного дзвінка. У нас троє дітей. У Юрка є сестра Люда і старший на два роки брат Саша. І Людин син, Андрій, і Саша також воюють проти клятих орків, а ми вдома чекаємо, молимося за наших соколят й за всіх українських воїнів".

Юрій Михайлюк, як і всі військовики 128-ї бригади, точно знає, за що вони воюють. Штурмовики усвідомлюють, що стримують рашистську збройну агресію проти України, наводячи жах на ворога своєю хоробрістю, героїзмом й жертовністю. Вони готові бити оскаженілого звіра-ворога до остаточного його розгрому. І аж тоді Герой України капітан Юрій Михайлюк, чи можливо, вже полковник або й генерал, усміхнеться своєю неповторною усмішкою й скаже: "Мамо, тату, я вже вдома!".

Олександр ЩЕРБАТЮК,
Лідія ЛІСОВА.

Фото з архіву Зої Михайлюк.