В очікуванні евакуації.
Після деокупації влада в особі очільника міста Ірпінь Олександра Маркушина подякувала спільноті християн за допомогу з евакуацією населення. Згадали і першого загиблого біля Романівського мосту - волонтера Анатолія з церкви...
"До 2 березня 2022 року Ірпінська біблійна церква стала єдиним осередком у місті, де люди об'єдналися і організували евакуацію. Спочатку ми відправили свої родини й знайомих, а вже з місць осідку - дітей, жінок, стареньких і немічних: Рівне, Тернопіль, Закарпаття - поверталися чоловіки з назбираними каністрами пального, щоб вивезти наступних біженців, - згадує пастор Станіслав. - Церква перетворилася на вулик. До нас ішли, бо у будівлі було облаштовано укриття. Його підготували ще від 14 лютого. Маємо при церкві загальноосвітню школу, і для 70-100 дітей і вчителів мінусовий поверх оснастили генератором, водою і запасом продуктів, піддонами і карематами.
Коли ми з дружиною відправили своїх молодших синів і невістку до родичів у Рівне, то ввечері прийшли в церковне бомбосховище. Було багато незнайомих людей, які тут могли зігрітися чаєм, зарядити телефони. Щодня кількість осіб, які шукали укриття, збільшувалася: 200, 300 і... До війни у церкві опікувався родинними питаннями, і мене мало б радувати, що невіруючі люди бідні і навіть заможні знайшли наш храм - просили про допомогу. Але вперше мені хотілося, щоб всі пішли додому...
Ми молилися про ірпінську тероборону, наших хлопців, які вступили в лави ЗСУ, про волонтерів, які вивозили людей і поверталися з пальним, продуктами та ліками. І хоча на територію церкви також прилетіло, пошкодило вітражні вікна верхнього поверху, я вірив, що бог з нами.
...Якось удень у холі зустрів чоловіка, який сидів на підлозі, охопивши голову руками. Він розповів, що має хворі нирки і йому потрібен гемодіаліз. Його терміново треба було вивозити. Довелося підключати свої зв'язки (пастор Станіслав за фахом лікар. - Ред.), і ми встигли вивезти чоловіка до Рівного, де йому надали необхідну медичну допомогу.
Прийшла до нас і вагітна, яка за кілька тижнів мала народжувати. Дуже хвилювався, щоб пологи у жінки не почалися передчасно...".
"Коли в останні дні лютого рашисти влучили в мій будинок: пошкодило дах і вибило вікна, я також прийшла до церкви, що розташована поряд, - розповідає мешканка Ірпеня Людмила. - Забігла до вбиральні й нестримно ридала. Вмивалася і знову плакала. Вийшла в коридор, де стояв пастор Станіслав - худий і зістарений. Його кожен кликав, щось запитував, він метушився, вискакував надвір на холод - керував евакуацією. Звернув увагу на мене. Взяв за плечі, струсив мене, ніби перезавантажив мою свідомість: "Усе буде добре, бог з нами! Чуєш?" - кричить мені. І я йому тоді повірила. Тепер ми всі вижили, хоча й частково втратили майно... А Станіслав же зовсім не старий, і дружина його Алла не така й міцна здоров'ям, а нас усіх тоді підтримували на межі власних сил - і фізичних, і емоційних", - зізнається згорьована жінка.
Пастор Станіслав (праворуч).
Фото зі сторінки у Фейсбуці Ірпінської біблійної церкви.
